Годі базікати

Розшифровано автоматично, тож можливі помилки.

Костя 0:12
От знаєш, як у дорослих людей з'являється бажання придбати новий холодильник? Вони записують подкаст, але одного разу їм треба записати подкаст на кухні, бо нам інколи пишуть, що так у вас прикольно виходить, наче ви в одній кімнаті сидите. А я, знаєш, ми сидимо завжди не в одній кімнаті, і тут одного разу мені треба записати на кухні, і так, я сів поруч з холодильником.

Коля 0:37
В холодильнику.

Костя 0:40
І я вімкнув, я ж тебе, типу, чую себе теж, і перед тим, як тебе набирати, я такий, в мене позад, такий, бур-бур-бур-бур-бур-бур-бур. Такий, блядь, холодильник бурчить. Ну, я, якби, це не перша причина була, не перший раз. Я збагнув, що треба купляти новий холодильник, але коли виявилось, що, щоб його вимкнути, треба його рухати кудись і вимикати його з розетки, або йти в щиток і вимикати всі розетки в кухні. Я зрозумів, що мені потрібен новий холодильник. Я його ще не придбав, але така історія. Дивись, подкаст «Рушій» продажу холодильників в Україні.

Коля 1:22
Це могла бути класна партнерська інтеграція, якби нас хтось слухав і зараз ти б такий сказав, і тому я вибрав холодильник отакий.

Костя 1:30
О, там-то.

Коля 1:31
І все, він найкращий, я перебрав багато. Блін, тут є місце, куди запхати рекламу.

Костя 1:38
Так, 100% є, а ще у мене вдома буде місце, куди запхати треба холодильник. Але, якщо серйозно, у мене виходить ще якийсь рік придбання побутової техніки, тому що на початку року, коли у нас було відключення світла, у мене був час придбати нову пральну машину. І я тоді перший раз за довгий час стикнувся з тим, що треба щось обирати. Типу, я такий, а як, власне, зветься функція, коли треба пральна машина, що працює без світла? Але з'ясувалось, що таке ще не придумали. І всі ті екофлов, і модне все інше, воно може теоретично, напевно, витягнути. Але не надто допомагаю. Така у мене історія про холодильник. А може у тебе є історія про Португалію. Перше, що на думку спала.

Коля 2:38
Або про два холодильника.

Костя 2:39
А про два холодильника.

Коля 2:43
Так, ну, про Португалію. Якщо ти вже згадав. Ні, насправді, перший раз був в Португалії, був в Лісабоні. У нас там була виставка. І їздив, там вже є знайомий, який там живе, здається, півтора року. Вадік, привіт, він наче навіть слухає. Або просто мене обманює, падло.

Костя 3:02
Ого, а там настільки тепло там зараз, так?

Коля 3:02
Це ми дізнаємось. І він там дуже класно вигуляв, показав все, що треба. І різні відомі місця, куди всі туристи ходять і що мені найбільше подобається. Це абсолютно нетуристичні місця, які там є. Він вже про все знає. Буквально ми тільки заселились в готель, вже через півгодини ми вже купались в океані. Там не тепло?

Костя 3:32
Кому це заважає взагалі.

Коля 3:32
Ні. Тобто на вулиці в принципі тепло, але вода там була холодна, щось типу градусів, здається, чи 15, чи 17.

Костя 3:42
Ух.

Коля 3:42
Він каже, що там завжди через те, що там якась холодна течія, там завжди в тому місці холодна вода, але це, ну, коли це прям літо, жарко, то якби воно ще нормально там, може, зверху десь там трошки пригріє. Він каже, що, в принципі, там завжди така і купаються, тобто купальний сезон, ну, він там Якраз от-от має закінчитись офіційно, тому що всі ці рятувальники підуть, не будуть там спостерігати.

Костя 4:06
Мхм.

Коля 4:07
Але вода там, в принципі, холодна. Ну, нічого так, покупались. Він там нормально, тепло зустрів, взяв дві пляшки вина, взяв, відвіз нас на океан купатись. І так показав Лісабон з іншої сторони. Якісь місцеві знають, якісь там такі прикольні штуки.

Костя 4:21
Мхм. У мене був запланований Лісабон десь на початку минулого року.

Коля 4:24
Так що...

Костя 4:28
У мене повинно було бути вісім годин до пересадки. Колись я летів через нього, але мені скасували рейси. Тобто скасували один і перенесли на інший. Замість восьми годин було тридцять хвилин. Я просто нікуди з аеропорту не їхав.

Коля 4:45
За 30 хвилин небагато що подивишся, але тем не менше.

Костя 4:49
Мені Вадік теж писав і каже, я взяв дві пляшки вина, готовий їхати на пляж, поїхали. Я кажу, Вадік, сорянно, реально, за пів години сам розумієш, не встигнути. Тому нічого не вийшло.

Коля 4:59
Ну так, він же слухає «Годі базікати». Він і тебе має знати.

Костя 5:04
У мене, до речі, десь ще з якихось старих тижнів бозна, коли запитати тебе про Таллін, ти просто мандрівник Європою. От якщо порівняти, Таллін – це північ, а Лісабон – це захід.

Коля 5:25
Так? І що з чим ми порівнюємо?

Костя 5:27
Де тобі більше сподобалось?

Коля 5:29
Слухай, ну так не можна порівнювати. От я, давай, Таллін не беремо. От я для себе принаймні відкрив, що Португалія, ну я був всі тільки в Лісабоні, що Португалія відрізняється від Іспанії.

Костя 5:37
Угу.

Коля 5:45
Я чомусь Через те, що я не дуже розумна людина, вважав, що вони якось дуже схожі. Ну, я не знаю, мені так щось здавалося, що там в Португалі.

Костя 5:53
Ну, щось повинно схоже бути в них. Ну, напевно.

Коля 5:57
Ну, там є в них історичні якісь такі...

Костя 5:59
Угу.

Коля 6:00
Я чомусь вважав, що Португалія така, як Іспанія. Але за цю поїздку мені більше сподобалась Португалія.

Костя 6:08
Так.

Коля 6:09
В Іспанії був Малага, Мадрид, Барселона, якісь такі міста. А от тут був тільки в Лісабоні, мені більше сподобався.

Костя 6:19
Расскажи, як ти відчуваєш різницю, в чому вона?

Коля 6:22
Вайб. От серйозно.

Костя 6:23
Вайб.

Коля 6:24
Я ж кажу, я не дуже розумна людина, я не складаю плюси і мінуси і починаю вписувати якісь нотатки. Ні, просто саме вайб, атмосфера на вулиці, люди, якось все, що навколо відбувається, воно мені якось більше природньо, більш сподобалось саме в Португалії, ніж в Іспанії. І тепер повертаємось до Талліна. Таллін – це місце сили для мене.

Костя 6:51
Поселок Котовського, я думав, що ти під боком.

Коля 6:52
Коротше, в Таллін, якщо є якась можливість, якщо щось там відбувається, знаєш, там умовно, якесь вигорання або ще щось, мене таке буває, так, все, нахер. І просто їду на один-два дні в Таллін.

Костя 7:10
Прикольно.

Коля 7:10
От я не знаю, як це пояснити, мені просто там подобається гуляти. Причому там гуляю майже по одних тих самих місцях. От просто мені там подобається. От серйозно.

Костя 7:20
А там старе місто чи що?

Коля 7:21
От саме вайбом якраз.

Костя 7:22
Там старе місто, нове місто чи там поєднання вже? Я просто ніколи не був ані в Естонії.

Коля 7:26
Там поєднання, там класно вони якраз перебудовують ту частину, портова частина, вони дуже класно зараз модернізують. І там архітектура більш така, напевно, північна, щось більше схоже до Швеції, Данії і щось таке. Відрізняється просто, насправді, навіть архітектурно, як вони перебудовують. У нас тут теж в Латвії намагаються трошки, але в нас якесь воно, може це не буде дуже прикольно звучати, але щоб вони не намагалися зробити, все одно виходить якийсь Радянський Союз. А там якраз... Насправді це таке вже знецінення, але тут теж прикольні штуки, прикольні архітектурні різні проекти, але тем не менш, якраз в Таліні мені більш подобається. Ті, хто там часто бувається, бо розуміють, про що я кажу, там є такий навіть новий район, який вони повністю за ці 6 років живу в Ризі і раз там може на рік приїжджаю. В Талін. І якраз я бачу, як він просто будується і вже таким класним він стає, розквітає. Мені правда дуже подобається просто гуляти. От я не можу це пояснити, чому саме. От просто, якщо що, їду в Талін і гуляю.

Костя 8:40
Там є така історія, що чим північніше місто, якщо це прикольне місто, де багато людей, тим більше вони намагаються, звісно мова про європейські північні країни, тим більше вони там роблять щось. Типу, гарне, прикольне, тому що і так в північних містах не так легко жити, тому що там, знаєш, рано-темніше, взимку, холодно, погода така, що там багато сірого, і вони намагаються там щось робити прикольно, щоб було хоча б приємно у всьому іншому. Там є якесь, ти щось таке спостерігаєш, і чи це взагалі там холодно? Я нічого не знаю про Таллін. Там холодно, там темно.

Коля 9:20
Слухай, чувак, ну я живу в Ризі. В принципі, тут і так вже холодно. Ну якщо порівнювати з Одесою.

Костя 9:27
Ага.

Коля 9:27
Це от буквально, щоб Одеса, потім їдеш на північ, проїжджаєш Київ, проїхав всю Україну, потім проїжджаєш всю Білорусь.

Костя 9:33
Угу.

Коля 9:36
Потім вже проїжджаєш, якраз буде, типу, Латвія, проїжджаєш всю Латвію, там зверху Рига. Тобто це як в Одесі, але дуже сильно північніше. І тут, в принципі, нормальні люди не ходять в шортах, якщо ти не я, якби, і все.

Костя 9:51
Так, я єдиний раз, коли був у Ризі в серпні, я ходив в застебнутій вітровці.

Коля 9:52
Тому...

Костя 9:58
Ну, там така история була, що коли сонечко припікало, то можна були й в футболці ходити. Але той випадок, коли джинси, я жодно разу, мені здається, не зняв. Я, ну, приїхав в джинсах, взяв собі шорти і такий, ну, в принципі, шорти в валізі полежать. Нічого страшного. Нормально.

Коля 10:12
Тут всі місцеві знають, що в будь-який момент може ще й дощ піти. Я не пам'ятаю, чи казав, чи ні. Тут дуже класно відрізняються ці пори року. Вони прям як по книжці. Те, що я можу сказати, в Латвії відбувається. Хіба що вони трошечки змістились на якийсь місяць. Але, в принципі, літо класне, пекуче, супер. Осінь, весна, дощові і так далі. Зима просто може бути до мінус 15, не знаю, там мінус, може, 20 хер знає.

Костя 10:43
Ого.

Коля 10:46
До хера снігу тут всі катаються на різних санках і льодянках. Коротше, по всіх парках тут можна їздити. На лижах тут прямо в парках будують такі лижні траси. Коротше, всі там... Бігають, тобто прикольно.

Костя 11:03
Ти коли сказав в льодянках, це жарт був? Чи це реально є такі штуки? Що це таке?

Коля 11:08
Є така штука, це як просто їхати на пакеті, просто пакет під сраку і їдеш, а там сама така пластмасова, майже кругла штука з такою ручкою і все, воно просто продається.

Костя 11:12
Ага. А-а-а. Прикольно.

Коля 11:21
Здається, називається льодянка, щось таке.

Костя 11:21
Ну... Блин.

Коля 11:23
Ну, типо, по льду. Ну, це, типо, не як санки, що в них є якісь там полозі, що хоч якось. А тут просто сідаєш на плоску штуку сраку, ну, щоб хоча б не на штанах їхати. От, і просто по льду їдеш.

Костя 11:33
Тобто у мене і так вже є перелік того, що я хочу прилетіти в Ригу і з тобою поїхати на ту Ігналінську атомну електростанцію, зачинену в Литві. Ще хочу в Таллін з тобою змотатись.

Коля 11:44
Угу.

Костя 11:46
Тепер ще й на цій штуці замість пакету під сракою, як я зазвичай катаюсь, тепер хочеться ще й на льодянці, ще й на ній покататись. А ще я пам'ятаю, що у вас в Ризі був заклад Big Bad Bagels. А, і декілька. Окей, тоді мені перша згадка була правильна.

Коля 12:05
Так, він ще працює. Їх декілька.

Костя 12:14
Були дуже смачні бейгли. Оце про мене, знаєште, те, що треба знати. Якесь старе німецьке, ну воно здається, так, перший там, може не перший, якісь там, хто будував там щось, там були німці, і вони досі приїжджають, наскільки я пам'ятаю, там в Ригу, щось дивитися на свою історію. Але, знаєш, я теж це подивився, але запам'ятав бейгли. Ну, що є, то є.

Коля 12:33
А чому нет? Теж нормально.

Костя 12:36
Чому ні, так. Добре. У мене є до тебе питання. Зараз я зроблю, у мене є реквізит під рукою. Типу, ти можеш побачити, що це реквізита, просто щоб ті, хто побачити не можуть, я зроблю звук, наприклад, ну, отак.

Коля 12:48
Так.

Костя 12:56
От окей. Ну, це насправді, в принципі, ті, хто знають, що це. Що це завершить? Так, це звучить як затвор камери. Я придбав собі ще одну камеру.

Коля 13:05
Мхм.

Костя 13:07
У мене друга лейка. Це звучить щось на багатому. Насправді, це лейка десь 46-47 років. Приблизно, я точно ще не знаю. Не факт, що дізнаюсь, тому що на ній не написано. Типу, можна розрізняти за моделью якимись варіантами написів, що на ній є. У мене ще немає об'єктиву на ній, але вона плівкова, звісно. І питання таке до тебе. Коли досить... Коли наф і зинаф, типу. От я в якийсь момент думав, що мені подобається просто фотографувати, але в мене вже є якась кількість камер, і щоб фотографувати, прям достатньо. Але я з появою кожною...

Коля 13:52
І що не менше, айфон є для того, щоб фотографувати.

Костя 13:55
Можна не пхати плівку, що застаріла технологія, але добре, ну давай дамо мені трошки таку фору в цьому аргументі, що типу, ну добре, подобається мені саме плівка, там якісь кольори, подобається там пхати ту катушку в камеру, ну є в мене вже там 9 камер плівкових, нащо мені 10. Як зрозуміти, що достатньо і можна цього не робити більше, і зупинитися на тому, що це мінімалізм, що достатньо однієї речі, що взяв рюкзаки і пішов куди завгодно? Чи це фігня?

Коля 14:28
А чому воно має бути? Ну, типу, якщо це тобі подобається, ну, звідки виникають оці думки, що це щось погане? Ну, типу, в тебе є можливість, в тебе є бажання, в тебе є на це гроші. Ти ж не вкрав цей фотоапарат, знаєш, щоб такий, типу, ахаха, я подарував.

Костя 14:46
Ні, не в караві.

Коля 14:49
Тому чому це має якось бути чимось таким, що це треба зупиняти? Це ж просто нормальна річ.

Костя 14:59
Ти кажеш дуже по-дорослому, але я постійно згадую цю історію, що що занадто, то не здраво. І я такий, а де от ця межа, де щось занадто? Я взагалі згадую, зараз подумав, що згадую цю улюблену мою поговорку, що мама, коли казала дитині, хорошого понімножку. І я такий, коли виріс, я такий, блядь, чому хорошого доживуть понімножку?

Коля 15:15
Мхм.

Костя 15:18
За хуйня, чи вони хорошого помножку. Про занадто. Я думаю, чи може бути це занадто. Об'єктивно, я не можу знімати на 10 камер. Я знімаю на одну-дві. Три може. Всі інші просто стоять, я проходжу повз них. Так, я радію, що вони в мене є. Інколи можу взяти в руки їх щось поклацати. Інколи можу катушку на них зняти. Вони мені не потрібні як інструмент. Я ще інколи намагаюся себе виправдовувати. Ця конкретна модель, якщо комусь може бути цікаво, це Leica 3C. Це так звана барнаківська лейка. Це був засновник компанії Leica, Оскар Барнак. І здається, це він вигадав конструкцію маленької камери. До цього камери були такі величезні. Типу, знаєш, де простирадло собі на голову накидували, щоб там фото зробити.

Коля 16:15
Угу.

Костя 16:17
А він такий, ну камери не потрібні, не повинні бути такими.

Коля 16:19
Чекай, чекай, чекай хвилинку. Я і зараз, коли на айфон фотографую, накиду на голову простирадло.

Костя 16:29
А то в тебе інше. Ти просто інше фотографуєш в цьому історію.

Коля 16:33
Простирадло Сергій Петрович.

Костя 16:40
Короче, цей Барнак придумав цю конструкцію камери, і вона реально 40 якогось там року, як випускалась, десь її випустили, вона в дуже гарному стані, вона така і зберіглася. І я себе виправдовую, що це ж щось історичне, а це дійсно історична штука. В світі фотографії це дуже була така прям великий етап, коли з'явилися ці камери. Такі, ну мені треба мати таку, щоб спробувати познімати, щоб розуміти. Я починаю раціоналізувати Те, що мені просто хочеться цю камеру. І знаєш, підтягнути раціональне під емоційне.

Коля 17:10
Блин, так?

Костя 17:13
І я думаю, блін, це варто взагалі це робити?

Коля 17:13
Да-да-да-да-да. Та ну, так, давай спочатку я для тих, хто все ж таки тебе не бачить, пояснюю, що це лейка, це типу фотоапарат. Бо якщо я б слухав, думаю, що це лейка, якою квіти поливають, знаєш, наливають туди води з таким носиком довгим.

Костя 17:27
Ага, ну так.

Коля 17:30
От, як наш однокласник. Коротше, про... Значить, взагалі про те, що ти купуєш, якщо в тебе воно викликає позитивні емоції, якщо воно нікому не заважає вперше тобі, чому це має зупинятись? Ну це ж офігезно. Знаєш, є люди, які колекціонують кросівки, є ті, що купують собі, ну тут можна багато прикладів, вони будуть просто як інші приклади трошечки відрізнятися. Ті, хто там, не знаю, люблять грати в якісь ігри. Постійно купують собі там якусь плойку. Теж не та плойка, що волосся крутить, а типу PlayStation.

Костя 18:05
Так так.

Коля 18:05
Купують різні ігри там, грають. От я, наприклад... Дитині постійно купую, там раз на рік виходиться «Фіфа» нова і «НБА». Просто раз на рік нова.

Костя 18:13
Ага.

Коля 18:14
Я такий, ну, типу, рік пройшов, шо там, блядь, вони по-іншому бігати будуть, чи що? Що ти не можеш старими пограти? Що, дорослі вже не можуть бігати, чи що? Ну, типу, знаєш, але це нормально. Це, ну... Я не бачу поки що в цій всій історії якоїсь там, не знаю, жодної причини, щоб сказати, ні, чувак, ну це вже якась патологія, це вже досить. Якби от це ми спілкувалися, ти просто, знаєш, навколо тебе просто все в камерах, знаєш, є такі люди, які все несуть додому і там навіть пройти не можна.

Костя 18:45
Угу.

Коля 18:47
От якби от таке було... То там, можливо, вже були б якісь питання. А тут просто ми, напевно, ще те покоління, яке не звикло до того, що ми маємо, в принципі, жити щасливими. Ми маємо виконувати якісь місії. У нас завжди було тільки обов'язки.

Костя 19:03
Угу.

Коля 19:03
Ми мали зробити це, зробити це. Чому? Ну, тому що так правильно. Так, оце правильно. І тому ми не, в принципі, ми не готові жити для себе. Жити так, щоб нам було добре. А в чому річ? Купив, класно. Чому ні?

Костя 19:22
Треба вставити сюди у Вови зі Львова, про якого я не чув мільйон років, чи то цього року, чи минулого, не знаю, я просто нещодавно почув, з якоюсь дівчиною

Коля 19:23
Це ж класно. Вибач, вибач, вибач. А тепер він хіба не «Вова з Барселони».

Костя 19:39
А я, до речі, не знаю. Я не слідкував. Ймовірність є, але здається, що ні. Тому що у нього з якогось дівчинами пісня вийшла «Чи можливо щастя під час війни». Здається, якось так у них приспів співають. Це не схоже на людей, які в Барселоні. У них там було б щось інше. І можна б фоном поставити сюди. Ти абсолютно правий. Головою. Воно, напевно, правильно. Я чомусь не можу позбутись такого відчуття. Типу, що це таке? Купуй собі якісь іграшки.

Коля 20:14
Тому що воно неприродньо для нас, я можу про себе казати, що для мене теж неприродньо робити собі подарунки. Я люблю іншим дарити подарунки, тому що мені реально від цього приємно. А я такий, що я не звик собі щось купувати. Тому що так я виріс. Не було грошей, і тому я умовно ні від кого нічого не очікую. А знаю, що якщо я можу... Щось зробити приємно іншим, то обов'язково намагаюся це робити. От такий маленький приклад.

Костя 20:43
Угу.

Коля 20:45
Наше дитинство. Зараз, знову таки, своїм дітям, діти ходять, купують, візьмемо Марка, він баскетболіст, як ми вже дізналися. Він завжди носить найки. Йому подобається найки, він завжди ходить, купує собі найки. В нього там постані, я не знаю, 56 років, в нього завжди найки. А я згадав нещодавно, і ти... І якраз та людина, яка теж можеш це згадати, якщо дуже сильно покупаєшся в чертогах разума. У мене, пам'ятаєш, були кроссовки, які називались «ногі».

Костя 21:20
Так. Ноги. Ноги. Ну це як Найки. Ті кімо майже.

Коля 21:26
Це був якийсь, здається, чи 10-й, чи 11-й клас, в мене були кросовки «Ногі».

Костя 21:31
Ноги.

Коля 21:32
І історія мого життя була така, що не було грошей, ми купували кросовки на сьомому кілометрі.

Костя 21:40
Угу.

Коля 21:41
А там просто лютейший рандом. Тобто ти береш якісь рандомні кросівки, Які хер знахто як робив в тому Китаї, але вони мають якось виглядати так, щоб не зовсім погано.

Костя 21:53
Херзна з чого ще.

Коля 22:01
І зрозуміло, що це ніхера не фірма. І фішка в тому, що далі починається ще одна лотерея. Ти не знаєш, скільки вони в тебе проживуть. Ну, в цьому випадку в мене. В будь-який момент в тебе може просто відірватися подошва. Або як з цими ногами, я йшов сходами в школі, і випадково просто в нас там на якоїсь сходинці торчала проволока, я випадково пробив оцей... Зараз спробую сформулювати...

Костя 22:27
Крусив.

Коля 22:30
Пробив носок кросовка ногі проволкою, яка стирчала з цієї сходинки. І потім в мене були нові кросовки, але там на правій, здається, в мене була просто дірка.

Костя 22:41
Дірка була.

Коля 22:44
І от далі починається що? Ти приходиш додому, і мене починають ругати. За що? Як ти можеш так носити взуття, що воно в тебе псується? А як, блядь, я можу його так не носити? Ніхто не знає, скільки проживе це взуття. Тому що це ногі. Це, ну, як ти взагалі очікуєш, скільки вони можуть прожити? Ну, типу, от я знаю, там, діти носять, от, Марк носить найки.

Костя 23:06
Ага.

Коля 23:11
Вони нормальні, там, умовно, там, півсезон, а сезон баскетбольні, там, точно не, ну, вони дуже швидко псуються, просто тому, що в нього дуже... Може бути активний сезон, він постійно бігає, тому в нього навіть вже декілька пар, в яких він там грає. Я плюс-мінус розумію, скільки можуть прожити. Я там останній теж, здається, вже... Як подоросліша, майже 20 років, ношу тільки суперстари. Я знаю, наскільки їх вистачить. А в дитинстві ти не знаєш, що буде з цими кроссовками. Вони можуть, я не знаю, не пережити нічого. Але винен я. Якщо вони зіпсуються, відірветься щось.

Костя 23:47
Відчинно.

Коля 23:50
Я буду винен, тому що чому всі носять, а ти от не носиш. Блядь, а що, всі носять ноги чи що?

Костя 23:56
Ну тут треба ще для тих, хто може не в таких родинах, або просто в інші часи зростав, треба зазначити, що якщо ти, або я, або хто, рвав ці ноги, або будь-які інші кросівки, це не значить, що тобі йшли на ринок і купували нові. Це значить, що якщо вони були розраховані, наприклад, на 8 місяців, то хоч ти, блядь, на третій день їх рвеш, ти все одно їх носиш в 8 місяців, як ми нікого не йме.

Коля 24:20
Та, та.

Костя 24:22
Але в цьому сенсі, що класно, що ти тоді проволокою пробив ноги, але не ноги. Якщо ти розумієш, то... Хоч щось було позитивне. А це було про що розказати? Ти ж не закінчив, я так розумію, історію. Про те, що... А, ну да.

Коля 24:42
Ні, це якраз просто про відношення, відношення до речей, до того, що ми маємо, яке в нас було дитинство і яке, умовно, в нас зараз життя. Тому що це не те, що я зараз через те, що в мене була якась травма дитинства, я ходив в кросовках ноги, тепер я ношу класні. Я просто після цього вже... Коли в мене вже є достатньо грошей, щоб собі щось купувати, я обрав собі суперстари. І все. І далі ношу суперстари.

Костя 25:08
Ну, це апгрейднута версія над звичайними «Адідасовськими».

Коля 25:09
Я завжди їх хотів насправді носити. Ще з дитинства. В мене були, до речі, суперстари з сьомого кілометра. Там було по чотири полоски. Тобто... Звичайно, суперстаре, в них три полоски, а в мене чотири, тому що чотири – це більше, ніж три, блядь, я не знаю, якщо це пояснити. Ну коротше, я просто про те, що зараз, якщо можна так сказати, у нас є можливість, так, можливо, це якось буде правильніше звучати, що ми там якісь компенсація за дитинство, оце ми намагаємось. А хоча насправді, ну чому людина не може бути просто щаслива і робити те, що подобається? Ну, в межах закону, звісно.

Костя 25:53
А чому?

Коля 25:54
Чому всередині нас є щось таке, що завжди воно таке каже, а на що ти це робиш? А може це неправильно? А чому? Тому що мені це подобається. Це викликає позитивні емоції. І все.

Костя 26:09
Може, до речі, цей внутрішній голос дійсно мені про це і каже, що це не тому я купую ці камери, тому що вони дійсно мені потрібні, а тому що це спробує, як ти правильно кажеш, компенсувати того, що в дитинстві, значить, не було тих іграшок, наприклад, що я хотів, а тепер я просто їх купую, щоб спробувати наситити ту дитину внутрішню, а вона не насичується тому, що неможливо це зробити.

Коля 26:10
А для чого ще жити? Навколо стільки гімна.

Костя 26:37
Знаєш, про цю історію?

Коля 26:39
Добре, але ж це нічого поганого іншим не робить і тобі не робить. Насичай цю дитину. Насичуй цю дитину.

Костя 26:49
Насичує, напевно. Насичує. Ну, воно нічого поганого не робить, крім, напевно, ну, якщо це воно, я навіть про себе не можу стверджувати. Воно нічого поганого не робить, крім того, що це трати ресурсу, але мені дійсно воно доставляє якось задоволення таке.

Коля 27:05
Але воно, мені здається, що воно навпаки, ну, трата матеріального ресурсу, але, якби, наповнення якогось морального ресурсу.

Костя 27:10
Ага.

Коля 27:13
Бо, насправді, в мене теж є такі речі, я ж теж намагаюся бути максимально мінімалістом. Молодець. Але, знаєш, якщо, наприклад, в кімнатці теж в мене стоїть полероїд десь в шафі, поруч якісь платівки, ти просто поруч проходиш, воно естетично класно виглядає.

Костя 27:34
Так.

Коля 27:34
От книжки теж. Я люблю купувати саме паперові книжки. Я вже закінчив. Раніше багато купував. Мені просто подобається, що в мене є такі книжки. Просто класно, що вони в мене є. От захочу, підійду, там почитаю. Хоча це не значить, що я там перечитую щось постійно. Але, знову-таки, знаєш, що купувати зараз книжки. От є люди, які купують. Ну, типу, скетчай в інтернеті, купи в інтернеті, подивись на телефоні. Знаєш, що купувати фотоапарат, сфотографуй на айфону. В тебе ж є один девайс, який тобі все робить.

Костя 28:06
Угу.

Коля 28:06
Дуже випадково ми про це говорили тиждень тому на роботі. І я кажу, що я зараз намагаюся... Навпаки, коли десь гуляю або їду на лісапеді, я намагаюся навіть телефон не тримати в кишені, а просто кидаю в рюкзак, щоб максимально його не трогати. І це те, що мені здається, що люди перестали насолоджуватись тим життям, що навколо вони йдуть, втишуть в телефон. Ми якраз на роботі про це говорили. Я кажу, що насправді, ну, єдине, що в мене там тримає, щоб взагалі, ну, не те, щоб відмовитись від телефона, але заховати його дуже далеко. От я б собі ще хотів купити якийсь старенький айпод і просто ходити з айподом, слухати музику.

Костя 29:16
Ух ти.

Коля 29:19
І все.

Костя 29:20
У мене навіть є iPod такий квадратний. Знаєш, просто нано, напевно, це був.

Коля 29:24
А шафл, типу, такий.

Костя 29:25
Той що найменший, він просто квадратик, якийсь весь дисплей.

Коля 29:26
А, на...

Костя 29:28
Там немає з боку, може, одна-дві кнопки, не пам'ятаю.

Коля 29:31
Це шафл, здається, це шафл, нано це такий з екранчиком типу був.

Костя 29:33
Може шафлом.

Коля 29:35
От я б хотів собі реально, я навіть тут шукав, знайти просто, знайти айпод, я би з ним десь там їздив, ходив, ну тому що якраз раніше по-іншому все було.

Костя 29:47
В тому, що наша увага стала товаром в прямому сенсі, це абсолютно правда.

Коля 29:53
Так?

Костя 29:54
І це не надто приємно, і дійсно з цим треба боротися. І твій інстинкт, бажання це зробити, якось відокремити себе від того, що нашу увагу хочуть захапати, щоб ми притворилися на ходячі гроші. Ну так, це неприємно. Ти, до речі, сказав про типу, що просто приємно бачити там платівки, якісь книги. Я от роками читав на кіндлі і досі читаю. Я зараз дві книги паралельно читаю, одна у мене на кіндлі. А інша паперова. Я останні, здається, три чи чотири книги, що прочитав, вони вперше за довгий час паперові. Тому що чомусь мені захотілося мати фізичний об'єкт. І взагалі я дивився нещодавно. Воно досить популярне зараз кіно було. Українське називається «Сусіди зверху», здається. Його зняла Олівія Уайлд, яка в «Докторі Хаус» 13 грала.

Коля 30:47
Мхм.

Костя 30:49
І там, в принципі, в кіно чотири персонажі, чотири актори. Ну там є на початку ще декілька, але в цілому все кіно тримається на одному вечірі двох сімейних пар. І вся дія відбувається вдома у однієї з тих пар. І там є Сет Роган, грає чоловіка Оліві Уайлд, тому що вона режисерка і вона теж грає в цьому кіно. У нього вдома є власний кабінет, і там цей кабінет є, теж в ньому відбиваються певні події, і це не є спойлером, у нього просто кабінет заповнений, воно там полиці, всі повні якихось книг, якихось його речей, якихось музичних інструментів, якихось там картин, знаєш, просто дуже багато якихось об'єктів. І я коли побачив цей кабінет, я такий, бля, як я хочу такий кабінет. Це не вперше, коли я відчуваю, що я хочу кабінет, але просто мати отакий свій простір, де дуже багато... З одного боку мені подобається ідея про мінімалізм, що тільки речі, які тобі дійсно необхідні. Але я розумію, що це мені подобається тільки на рівні ідеї. А от на рівні того, що я справді хочу, я хочу кабінет, де купа моїх речей. Я вже, навіть не батьки, як дідусь-бабусів, хочу свій сервант тільки не для посуду, а для фотокамер, щоб він був зі склом, щоб пил не сідав на камери.

Коля 32:09
Так вот, та, та, ну... Це те, що я кажу, що воно визиває якесь в мене естетичне, моральне задоволення. У мене є така шафа на всю стіну. Раніше в мене був окремий свій кабінет, потім ми переїхали, зараз там в... Вітальні така велика шафа на всю стіну. І там стоять книжки, там стоять, це я ж вініловий програвач поставив, платівки, там стоять, ой, боже, що там в мене, там різні музичні інструменти, там різні набори оце, що там діти збирали з лего різні, коротше, воно так класно.

Костя 32:46
М-м.

Коля 32:47
І ти просто проходишся поруч візуально класно, воно подобається, там Polaroid стоїть. Оце те, що просто приємно знаходитись в такому приміщенні, я розумію, що от воно просто є.

Костя 32:59
Я навіть, я дуже тебе підтримую, я навіть розумію, знаєш, коли кажуть, що обирають людині, що подарувати, і можуть взяти якусь там статуєтку і сказати, що це пилозбірник, типу, що нема сенсу в цьому дарувати.

Коля 32:59
І це приємно.

Костя 33:13
А от я зараз думаю, що, ну, якщо б мені всі, на всі, наприклад, мої дні народження, дарували якісь статуєтки, ну, напевно, вони дійсно перетворились, бо, можливо, на якийсь пилозборник. А от якщо б це було інколи, і десь я сам собі таку штуку купляв, десь в подорожах, просто потім бути в приміщенні, де в мене купа речей, які мені нагадують інших людей, моїх друзів, близьких, якісь мої подорожі. Я прям дуже хочу таке. Я розумію, що це дуже примітивне бажання.

Коля 33:43
Так, так.

Костя 33:45
Мати просто простір, в якому будуть якісь мої речі. Але я таке хочу. Просто простір. Як мужики і гараж. Я хочу в гараж, тільки... Так.

Коля 33:56
Так, в тому річ, чому гараж це таким от стали місцем, тому що зазвичай це було в людей, яких там, ну типу, мовно, маленькі хати, все там, половина де живуть діти, там десь дружина, ну з дружиною одна, окремий, ну разом кімната, тобто немає свого місця, тому якраз ти просто йдеш в гараж і там все от твоє, як ти хочеш, робиш, що хочеш, просто от як ти кажеш, твій кабінет, але то гараж.

Костя 34:22
Я, до речі, в гаражі це теж штука, що захоплює, тому що, якщо бути відвертим, мені здається, що, ну, в мене не було ніколи і немає гаражу, гаража, але такої краси, як чоловіки наводять в гаражі, ну, не всі, звісно, я не буду казати, що це всі, але інколи, знаєш, коли там інструменти розвішені на стінах, на якихось типу гвоздях, які якось там загнуті, але воно настільки все там охайно, прям просто под лінієчку виміряно висить

Коля 34:52
Так, так, так.

Костя 34:53
І дамо кейсь… Тисяча шухлядок, якихось продуманих. Чуваки знають, де в них там все на світі. Я прямо коли в такий просто... Ну не часто, звісно, але коли я потрапляю в такий простор, я просто такий вау. Це просто неймовірно. І прямо відчувається, куди людина вкладає всю свою душу. Воно йому не потрібно, щоб той там ту машину лагодити. Це просто для душі. 100% це для душі роблять, щоб було приємно щось наводити десь лад.

Коля 35:23
Це у мене в сусідньому будинку, де я колись з батьками жив, був друг, і його дід, скільки я там прожив, все життя, кожні вихідні, навіть будні, він завжди проводив в гаражі. В нього, здається, якийсь там «Жигуль» стояв, він постійно щось його ремонтував, щось фіксив, щось там підтягував, щось робив. Я тобі чесно кажу, здається, за умовно 15 років життя, що я пам'ятаю, більш-менш, коли вже якийсь там осознаний вік, стається, один раз я його бачив за кермом оцього «Жигуля», реально за 15 років, І здається, я потім питав цього друга, що і дід помер, і машину продали, і гараж. Просто приходив і сидів там.

Костя 36:14
Так, так.

Коля 36:15
Щось там намагався свою ласточку полірувати. Так звучить, як хотілося, але я в доброму сенсі маю на увазі.

Костя 36:25
Це в обох сенсах було б в доброму. У мене, напевно, зараз велосипед є такий. У мене немає гаража, у мене тільки є велосипед без гаража. Але мені здається, що це теж така штука, що виконує, крім своєї прямої функції, що на ньому можна кататись, це ще можливість побути одному. І десь, знаєш, от я там їду кудись, і це така медитативна штука, що просто я один сам з собою, або я слухаю якийсь подкаст, або я можу просто про щось думати. І якби я кажу, і це правда. Я кажу, дружині, я поїхав кататись. Я дійсно їду. Все абсолютно правда. Але паралельно я перебуваю в такому стані, де у мене такий спокій, я про щось собі роздумую, розмислюю, щось там міркую. Щось там, до якоїсь висновки приходжу. Дуже прикольна штука. Може, мені теж гараж потрібен в УВП. Просто гараж, я так розумію, ну, треба, по-перше, десь мати його поруч, по-друге, це, напевно, що це там, дорого. Не знаю, скільки коштує гараж. Піду на OLX шукати, скільки коштує гараж.

Коля 37:27
А це треба знайти, щоб він не так далеко був, тому що…

Костя 37:30
Ну, це, так, це, так, це проблема. І це, я ж не на Черемушках живу, знаєш, де просто район створений для гаражів, а навколо будинки зробили.

Коля 37:38
А це так каже. Це раніше так було. Зараз там навіть там може бути кілька гаражів. І то тільки в якихось там окремих людей, які чомусь якимось партійним минулим. І всі інваліди. Тому вони мають ці гаражі прям під домом. А вся решта там вже такі гаражні кооперативи. І тільки там можеш знімати.

Костя 38:00
Ага.

Коля 38:00
Велосипед – це теж прикольна штука. Я тільки там умовно нещодавно для себе відкрив. Восени... Купив собі лісапеда. І теж, коли були гарні дні в Латвії, просто сідаю і їду. Навіть після роботи прийшов, скинув речі. Такий, о, начебто сонечко світить, ще прикольно, можна кудись поїхати. Просто сів, поїхав кататись. Теж увімкнув музичку або подкастик.

Костя 38:25
Всі ті три дні, коли була гарна погода всього літа.

Коля 38:29
Так. Ну, щось типу такого. Тут насправді таке, що виїжджаєш, сонце, поки там, ну, умовно, з Риги поїхати в Юрмалу, поки їдеш, вже фігак дощ пішов. Ти такий, о, прикольно. І ти десь на півдорозі, ти не знаєш, ну, типу, він зараз пройде, і можна їхати далі, чи вже краще повертатись назад. Ну, по-різному бувало. В принципі, дуже часто катався тут теж на вихідних, просто суботу починав з того... Поки ще там родина прокидається, вставав перший, поснідав. Такий, думаю, так, ну зараз є час, чим зайнятися. О, точно, сів на лісапет і поїхав в Юрмалу. Просто туди, там погуляв, назад, все, і вже класно.

Костя 39:08
Сходив на концерт Максима Галкіна в Юрмалі, чи хто там виступає. Ну і назад поїхав.

Коля 39:14
А там, так, там якісь були. Ні, насправді, там, до речі, в Юрмалі, як місцеві кажуть, там дійсно можна їх зустріти. І Пугачову з Галкіном вони теж прогулюються просто вдоль. Це нормально.

Костя 39:27
Не випускають, просто з Юрмали, доводиться гуляти там. Про погоду. Я нещодавно був в Ісландії. Там, кажуть, у них є, типу, якісь... Ну, це не те, що вислів. Вони просто кажуть, вони навіть на футболках, якихось сувенірах, типу, чашках, вони друкують, що якщо вам не подобається місцева погода, зачекайте 5 хвилин. Вона дійсно дуже мінлива. Знаєш, як ти кажеш, що може бути сонячна, а потім бах і дощ. От там, в принципі, так само, тільки вони не договорюють, що якщо тобі не подобається погода, повна версія повинна бути така, що якщо тобі не подобається погода, зачекай 5 хвилин і вона буде ще гірше. І ти такий, а, ну, в принципі, до цього було, в принципі, нормально. Вибачте. Тому що та, знаєш, там було сонячно теж, але, от як ти кажеш, якщо сонячно, і такий, ей, клас, сонячно, піду, подивлюсь, як там, не знаю, це в Рейк'явіку є відома церква. Модерністська така. Я думаю, піду, подивлюся, як вона виглядає при сонячному сяйві. Якраз мені туди три хвилини. Через за дві з половиною вже дощ. Я такий, а, ну, в принципі, ладно. Не так, то і хотілося її подивитись. Тому, да, північні погоди, воно таке. Буває.

Коля 40:39
Відома церква от Рейкявикс Чордж.

Костя 40:47
Ну, до речі, може вона так і зветься. Я гадки не маю, як вона називається. Я не здивуюсь, якщо в них одна церква, і буквально це «Рікєвік з Чорчі». Тому жарт може обернутись на правду. Чи правда обернутись на жарт. Ну коротше, да, мінливі погоди, я розумію. Скажи, будь ласка, ще питання є. Ти бачив нову клаві... Ти оновився на айфоні на iOS 27? Тебе оновлюється?

Коля 41:13
Так. І ти про українську клавіатуру?

Костя 41:15
Українську клавіатуру.

Коля 41:16
Та нарешті, чувак.

Костя 41:19
Зробили українську клавіатуру.

Коля 41:20
Я це побачив і такий, о, прикольно. А потім, коли щось там починаю друкувати, я натискаю пальцем на ту «і», намагаюся, щоб її зробити.

Костя 41:31
Ага, а воно не робиться.

Коля 41:32
А воно не лізе. Я такий, да що ж таке. Знаєш, слово поміняв знову, думав, що щось не те. А потім, отже ж воно поруч. Ну, типу, з точки зору UX-у... Це не дуже правильно вони зробили. По-перше, вони трошечки посунули, щоб туди запхати ще букви. І тому деякі, якщо ти там багато постійно... Писав, то вже палець не на те місце, де ти букви очікуєш. Тому що вони трошечки посунули на кілька пікселів.

Костя 42:00
Це правда.

Коля 42:03
Це перше. І друге, що можна було б і залишити. Добре, що в тебе є «ї» як окрема, але можна було і залишити. Тому що я просто вже така звичка.

Костя 42:12
Звичка була, да. Давай і...

Коля 42:15
Тому що я постійно реально користуюся українською.

Костя 42:18
Якщо ти не проти, я просто скажу тим, хто може з айфонами, але не оновився на цю нову операційну систему, або хто з іншими телефонами, з новим цим оновленням, що вийшло декілька тижнів тому, українська розкладка клавіатури в айфоні, на ній раніше буква «Ї» була захована, треба було затиснути кнопку клавішу «І» і потім з'являлась «Ї». А також не було апострофа. І «Ґ» була схована за «Г».

Коля 42:48
Ухе. Угу.

Костя 42:50
І от здається все. Цих трьох кнопок клавіш не було. Тепер вони всі є. І воно з одного боку прикольно. Мені дуже насправді цікаво, як відбуваються такі зміни. Тому що з одного боку я розумію, що українську мову вживають десятки мільйонів людей. Тобто це доволі велика кількість користувачів айфонів. Напевно, вони якось цю статистику мають і розуміють. Мені просто цікаво, хто всередині Apple такий. Слухайте, ну, якось воно не гарно, що «Ї» треба друкувати, натиснувши довго «І». Давайте все ж таки всі кнопки розмістимо так, щоб всі літери і навіть апостроф були. Мені дуже цікаво, як це відбувається. Але так, вони посунули і кожна ця клавіша, кнопка, я не знаю, як це правильно називати, Якщо українська розкладка увімкнена, кожна кнопка тепер суттєва, вужча, ніж, наприклад, в англійській розкладці. І вони тепер посунуті трошки. Звісно, я тепер взагалі нікуди попасти не можу. Я сподіваюся, що я звикну і зможу, але мені приємно, що хтось там в них, в Купертінах, в Каліфорніях подумав про українську мову.

Коля 43:58
Та, з однієї сторони, це реально приємно, що ми отримали свою повноцінну розкладку. З іншої сторони, вони трошки погіршили UX, але може реально ведеться якась статистика. Тоді я можу хіба що вигадувати, що реально люди зараз перейшли, через те, що почалась війна, люди почали більше використовувати саме українську розкладку і намагаються саме їй користуватися.

Костя 44:17
Не, сто відсотків.

Коля 44:29
Вони все подивились по своїх якимось там...

Костя 44:32
Метриках.

Коля 44:32
Та, що українська розкладка, вона зараз там збільшилась. Дуже хочеться вірити, що використання російської зменшилось. І все. І такі, о, прикольно. Ну, до речі, на компі в мене, на телефоні в мене є, мене здається, якщо чесно, російська, українська і англійська. А от на компі в мене тільки дві, в мене англійська і українська. Тому що я, якщо мені треба там навіть на російський писати оці там «и» або там ще якісь, а «е» в іншу сторону, ну так, в наше «є» їх «е», я просто це, да, через «альт» використовую.

Костя 45:02
Та-да-да. Альт-Альт-И. Я теж знаю.

Коля 45:06
Тому в мене реально всього дві розкладки.

Костя 45:08
О, чувак, у мене три, навіть на компі все ще зберігається російська включно, але так сталося, що я декілька років вже не користуюсь, а є в мене вона виключно тому, що я думав, що якщо прибрати російську, то правопис російської не буде працювати.

Коля 45:08
Ну, тобто, це якби...

Костя 45:24
Він працює, він підкреслює, якщо ти подрукуєш українською розкладкою і ставиш отрави.

Коля 45:28
А я не знаю.

Костя 45:30
Хочу подивитись, чи він там показує, чи неправильне слово.

Коля 45:32
Я просто пишу без помилок і все нормально.

Костя 45:36
Молодець, ти гарно в школі вчився.

Коля 45:39
Ні, серйозно, ніколи це не було проблемою. Просто пишу і все, якби норм.

Костя 45:45
Пишу без помилок, або принаймні думаю, що пишу без помилок.

Коля 45:45
Ну якщо дійсно треба там перевіряти. Так, ну якось так воно і виходить насправді.

Костя 45:54
Я думаю, ти правий. Дійсно, для мене буде такий підсумок нашого 66 епізоду. Я церемоніально обіцяю після запису видалити російську розкладку як не знак протесту, а просто тому, що вона реально не потрібна. Я декілька років жодного разу її не вмикав взагалі.

Коля 46:20
Ну, це правильно.

Костя 46:20
Можна відмовитись вже. Хоча, я ж кажу, я друкую інколи, але дійсно через українську розкладку, де там «Альт-І» це «И» чи щось таке.

Коля 46:23
Ні.

Костя 46:30
Я настільки звик, що я цього навіть не помічаю. Але прикольно. Так, коротше, дякую комусь, хто додав всі українські літери на клавіатуру в айфонах. Ну це прикольно. Я цим задоволений. У мене навіть є питання. Я роздрукував. Питання слухачів. Дорогі Костя і Коля. Хочу запитати, чому ви постійно повертаєтесь до мовного питання. Хіба не все одно? Хто і якою мовою спілкується і яку використовує у повсякденному житті? Так. Ну, перш ніж відповісти на питання, я скажу, що дякую, по-перше, що щось питаєте. Можна на нас питати, якщо написати будь-який коментар, де завгодно. Ми є в соціальних мережах, а також на пошту подкаст собачка «годі базікати.ком». А що, у тебе є відповідь на питання на що? Чому ми повертаємося постійно до питання української мови і мовного питання взагалі?

Коля 47:28
Мені здається, що ми це обговорюємо, тому що, по-перше, це вплинуло на нас.

Костя 47:36
Угу.

Коля 47:36
І ми якось розповідаємо, як у нас відбувається воно в житті. От навіть як зараз тільки що ви почули, що я розповідав, що в мене є три розкладки на мобільному, але на компі дві і так далі. По-перше, це через те, що ми проходимо якісь там певні моменти і... Певну ситуацію і про це розповідаємо.

Костя 47:59
Угу.

Коля 47:59
Це перше. По-друге, ми ніколи не приховували, що в реальному житті також вже історично склалися, що ми спілкувалися і продовжуємо спілкуватись теж російською. Ми так вже стали, що її поки що не можна повністю викреслити життя.

Костя 48:17
Але ми з тобою особисто, ми, до речі, українсько спілкуємося навіть поза подкастом.

Коля 48:22
Так, це теж правда. Ми спілкуємось багато. Там, де можна, я намагаюся спілкуватись українською. Є багато різних інших моментів, де це неможливо. І це просто як звичайне використання мови. Але тем не менше, якщо люди... Намагаються і переходять на українську. Десь здається, що це правильніше. Є ті, хто не можуть це зробити. Я не знаю. Якщо це вони не можуть, тому що їм не дається. Якщо вони просто не хочуть навіть намагатися, по суті, це теж їх вибір. Ми ніколи не осуджуємо людей, якщо вони не хочуть. Якщо послухати... Ой, боже ж, я знаю, що буду далі. Якщо послухати наш епізод про Настю Кам'янських...

Костя 49:12
Сука. Блять.

Коля 49:20
Я теж казав, що якби вона чесно сказала, я не хочу розмовляти українською, тому що мені зручніше російською, це теж було б чесно. Це було б, може, не дуже морально правильно, але це було б чесно. І взагалі зараз питання мови, воно дуже актуальне. І чим більше людей будуть підтримувати українську мову, Тим більше, якраз будуть знати про те, що Україна як такова, от як ми знову-таки бачили на прикладі ЕПЛА, що почали люди використовувати українську розкладку, в ЕПЛІ щось там трошки десь почало, вони почали рухатись, і вони почали її теж додавати.

Костя 49:58
Рухатись, да?

Коля 50:02
І це правильніше підтримувати свою мову.

Костя 50:18
Знаєш, часто навколо кажуть, чи раніше казали, що все це політична маніпуляція і немає жодного мовного питання. А мені здається, що коли питання немає, то його немає. А коли люди про це говорять, значить питання є. І у мене особисто. Мені все одно в цьому сенсі, чи говорять люди чи ні. А я з тобою погоджусь на 100%. У мене всередині проходять певні процеси. Через те, що ми тут розмовляємо про себе, тому ми і питання виносимо, які нас стосують і нас хвилюють і турбують. Ось така відповідь. Просто тому, що нам це цікаво і важливо, я так розумію, обом.

Коля 51:00
Тобто наступне повідомлення буде, наскільки я розумію, дорогі Кості і Коля, чому ви підіймаєте питання холодильників.

Костя 51:09
І Насті Кам'янських.

Коля 51:12
Сука.

Костя 51:16
Годі базікати.