Годі базікати

Розшифровано автоматично, тож можливі помилки.

Костя 0:13
Ми останній раз щось хотіли поговорити про подорожі, і як почали говорити про подорожі, але подорожували все в якийсь несподіваний бік. Сьогодні давай спробуємо ще раз. Типа дубль два. Єдине, що я з наслідками лікування зубів сьогодні Мені трошки важко розмовляти, але це епопея. Епопея, блядь. Добре, епопея. Це в мене надовго, тому...

Коля 0:40
Епопея.

Костя 0:41
Епопея, так, дякую. Я постійно забуваю, як ця штука називається. Ця епопея у мене надовго, тому доведеться, напевно, записувати багато епізодів з зубами. А може без зубів доведеться записувати, а то було би прикол. Ми згадували, ти був в Нью-Йорку, але згадували ми епізод про Нью-Йорк. Я, короче, розумію, що, знаєш, я не можу, ну, тобто, я не з тієї родини, що був у всіх куточках світу, я не був там на Галапагоських островах, я не був, не знаю, на великій міграції тварин десь там в Африці. І навіть, знаєш, в школах, до речі, ти пам'ятаєш, у нас в школі була така історія, щоб відправляли в якусь там, знаєш, це автобусний тур, там, ти згадував, там, типа, 15 країн за три дні.

Коля 1:30
Велика міграція тварин зараз у нас на сході країни відбувається.

Костя 1:36
Так, це дійсно спроба великої міграції.

Коля 1:41
Автобусні тури. Я пам'ятаю, що ми одного разу їздили в Миколаїв, в зоопарк. І це, здається, все, що в нас колись відбувалось в школі. І то це був якийсь там 8 чи 9 клас, здається. Щось таке.

Костя 1:57
Мені реально дуже прикро. І тут така історія, що моя мама ж слухає ці епізоди. Мам, не засмучуйся реально, але було ж таке, що я не поїхав тоді в зоопарк, тому що я підозрюю, що навіть поїхати в Миколаїв зоопарк було дорого. І мені не могли дати грошей на це, тому що я не думаю, що це було безкоштовно.

Коля 2:19
Я не пам'ятаю, якщо чесно. Якщо б це коштувало якихось грошей, то я б теж не поїхав,

Костя 2:24
скоріш

Коля 2:24
за все. Тому, якщо чесно, або це просто їздили, або... Я теж не з тієї родини, де ми сильно багато десь там подорожували і їздили.

Костя 2:40
Я пам'ятаю, що для мене подорож, наприклад, я вже дорослим був, там років мені було 17, напевно, не знаю, 18 у Львів. Подорож для мене була, типу, ого, знаєш, таким типом, ніфіга собі, як далеко і потягом. Ще, я просто неймовірно. Я думаю, що я завжди буду згадувати. Знаєш, є такі якісь події, що нічого значного в собі не мають, але вони чомусь закарбовуються на все життя. От у мене така подія була, тобто я був з небагатою, з незаможною, якщо не сказати просто з бідної родини, але коли я вже їхав в Львів, здається, я вже працював тоді. Ми їхали з друзями, вони купили квитки на потяг, і вони купили в плацкарт. А я працював вже тоді, і я думав, що ми, звісно, поїдемо в купе. Тому що ми в чотирьох їхали, і думав, ну, купе, здається, здавалось ідеальною опцією. Вони взяли плацкарту, у мене, звісно, була бокова верхня полка. Я, коротше, не міг спати десь до Тернополя з Одеси, поки ми їхали. Десь до 4-х ранку, тому що було дуже душно. Потім, коли нарешті в Тернополі, здається, з купе. Типу, знаєш, ну я на боковій поличці, а там навпроти люди в Тернополі вийшли. Я пішов, зайняв їх місце, відкрив вікно і почав засинати, але підійшла провідниця, закрила. Я такий, о боже, а чому? Ну, типу, чому? Може трошки повітря, бо дуже душно. Вона сказала, ні, не можна. Я кажу, а чому? Вона каже, бо то є ніч. Оця фраза «Бо то є ніч», вона, знаєш, я запам'ятаю її на все життя. Тому що, ну, я, ти знаєш, 17-18 років, я просто не знав, не знав, що відповісти. Допадав, а що ти відповісти? Можна відповісти людині на аргумент «Бо то є ніч».

Коля 4:28
Ну так. Я тут насправді багато подорожував, але не через те, що ми були заможні. В мене батьки працювали на залізній дорозі. Родина залізнодорозників. Я не знаю, як це правильно називається. В нас навіть окрема лікарня, залізна дорожня лікарня, де ми лікувалися з братом. Коротше, і через це я так згадував, що я реально дофігіща разів подорожував потягом з зовсім маленького дитинства. І навіть вже, наскільки я пам'ятаю, самостійно десь там щось з 10 років ми потягом їздили з братом до бабусі в Київ. Тобто у двох, без батьків. Тому що всі провідники знали, що ми будемо їхати, ми в окремому купе для провідників. Тобто за нами слідкували, але тем не менш ми самостійно добирались в Київ. Там нас спочатку зустрічали, потім самі добирались. Бо на метро не можна, ви маленькі, тому ми на міському транспорті. І так само і назад в Одесу. Коротше, я потягом подорожував просто супер багато разів.

Костя 5:40
Ти знаєш, чувак, якщо у тебе батьки є залізнодорожники, чи залізнодорожники, напевно, дорожники, то пам'ятаєш цю епоху в 90-х, коли всім батькам не сплачували зарплату, і там ти, якщо ти працював, наприклад, на комусь молокозаводі, то тобі згущеним молоком давали зарплатню, а твоїм батькам, виходить, давали зарплатню квитками. Ну ні,

Коля 6:04
чому квитками? Ні, у мене вдома півтора купе є.

Костя 6:08
Батько

Коля 6:09
з

Костя 6:09
роботи приніс. Півтора купе – це і є твій дім.

Коля 6:15
До речі, ти жартуєш, а насправді є, я не знаю, як це зараз, я теж нещодавно згадував, дітям розповідав, є таке типу як маленьке селище, де люди живуть в вагонах. Тобто вони оборудують ці вагони під домівки, і на родину виділяється повністю один вагон. У нас якісь там навіть знайомі, вони в такому жили, я не знаю, як зараз. Я був просто маленький, я точно був в них вдома, але я не пам'ятаю, як там все це виглядає. Тобто я повністю вагон, вони... В середині там зносять всі ці стінки. Це не так, що вони в одному купе живуть. Тобто і там вже вони роблять і кухню, і вбиральню, і різні кімнати. І так от вони живуть. Так,

Костя 7:02
чувак, мені це дуже знайомо, тому що у нас у моїй дідуся з бабусею була дача на Тілігульському. Тілігульському. Коротше, він Тілігульський, напевно, українською він Тілігульському лімані. Була дача, що саме була з вагончика. Єдине, що, я не знаю, це залізно-дорожний вагончик чи ні, але, коротше, його знімали, звісно, з колес і просто встановлювали на бетонний фундамент.

Коля 7:26
І

Костя 7:26
все, як ти кажеш, там було всередині дві чи три кімнати, що одна за іншою. Ну, тупо, як великі такі купе об'єднані. Тому мені це дуже зрозуміло. Блін, ти знаєш, ти сказав, що ти все життя подорожував з «Залізницею», а я розумію, що я перший напевно раз взагалі з тобою їхав в Київ. Тобто це реально досить дорослою людиною. Тому для мене взагалі подорожувати це. Це, блін, про ту історію, що пам'ятаєш цей дуже такий болючий анекдот про те, що якщо в тебе не було в дитинстві велосипеда, а потім ти став дорослим і купив собі мерседес, то у тебе все одно в дитинстві не було велосипеда. Це про мене і подорожі. Скільки я б зараз не подорожував, я вже ніколи не зможу повернутися до дитинства і з батьками кудись поїхати з братом, з сестрою разом. З братом, з сестрою теоретично тепер можу.

Коля 8:35
Вайб

Костя 8:37
не той. Щоб так ми їхали в купе. І мама розклала там якусь рибу, селедку, якусь тараньку, яйця в варені.

Коля 8:49
Рибу ніхто не розкладає. Достають всі варені яйця та смажену курку. Обов'язково вона має бути в Так, це фольга така, ти її розгортаєш, а там в тебе яйця і, типу, курка. Чувак, я дуже багато їздив, повір мені, це просто якийсь, я спочатку навіть думав, що це якийсь набор, який мають продавати просто десь на вокзалі. Тому що, ну, не можуть всі люди брати одне і те саме. А ще через те, що я багато ось це подорожував, я ніколи не відносився до тих людей, які приходять, знаєш, і вони просто перевтілюються у якихось цих мандрівників. Тобто ти заходиш, в першу чергу ти перевдягаєшся в спортивний костюм. Потім це розкладаєш. Тобто вони роблять, ну там вночі сів на потяг, поспав, вранці приїхав. Якийсь там потяг Чорноморець, там Київ-Одеса, Одеса-Київ. Але вони для цього, я не знаю, собі влаштуюсь, знаєш, як в готелі просто. Вони там заселяються, треба всі речі перебрати. Капці спеціальні. Так, обов'язково. Капці мають бути, якісь речі перебрати. Вони так довго це роблять. Я просто зазвичай ліг, встав і пішов.

Костя 10:07
Слухай, от ми згадували знову такий

Коля 10:10
Нью-Йорк і... Я пам'ятаю, була ситуація. Прикольна вона, і вона об'єднує і Нью-Йорк, і якраз вона об'єднує нашу прекрасну «Укрзалізницю». Тому що чуваки, з якими я працював, то есть стартап, з якими я, собственно, подорожував в Америку, вони там, хлопці мали полетіти, значить, в Нью-Йорк з Одеси. А я саме в цей час, я мав поїхати тоді, я ще там працював в великій компанії. Ми робили якийсь там... Наступний хакатон. І ми робили його в Запоріжжі. Фішка в тому, що я порахував потягом Одеса-Запоріжжя їхати 16 годин. А летіти в Нью-Йорк 14. Тобто вийшло так, що чуваки дістались з Нью-Йорка швидше, ніж я доїхав до Запоріжжя з Одеси.

Костя 11:16
Ну, що тут скажеш? Бо... Ладно, у мене не буде висновків жодних. Взагалі, бачиш, зараз, за початком повномасштабної війни, ну, дійсно ж, прикольно читати ці новини. Знаєш, що там в Німеччині потяг запізнюється на три години, бо якась там антилопа пробіжала десь, і потяг зупинили, і там розслідування якесь. А в Україні там під Краматорськом артобстріл пошкодив залізнічні колії, і там на 11 хвилин потяг запізнюється. Ти не можеш бути? Ці

Коля 11:44
просто

Костя 11:45
неможливі рівні. Ми розповідали вже про гігієнічні питання про туалети в епізоді про школу. Але я не можу зараз нормально подорожувати потягами нічними, тому що я не можу кудись поїхати, лягти спати, вранці прокинутись і не піти в душ. Я просинаюсь вранці, у мене волосся стирчить у всі боки, його неможливо вкласти, якщо я не помив голову. Не тільки через волосся, а загалом воно відчуття, що я дуже брудний, особливо після потягів. Тому якщо я кудись їду потягом, то я собі знімаю готель одразу, іду після цього в душ, і тільки потім я можу кудись йти на якусь там зустріч чи кудись. Тому ця концепція, що ти, типу, прокинувся, переодягся, а, пішов ще в цей туалет в нашому, знаєш, в вагоні. Тебе так хитає,

Коля 12:37
ти

Костя 12:37
там умився, щось там, почистив зуби, і потім далі кудись вийшов і пішов там робити своє життя, далі жити життя і робити справи. От я так не можу, на жаль. Я в якомусь сенсі навіть заздрю, що є люди, що так можуть зробити і можуть весь день прожити, і потім поїхати назад, і знову жодного разу не був в душі.

Коля 12:56
Слухай, ти так обережно кажеш, давай я тоді візьму всю відповідальність на себе. Раніше, коли ми ходили в потязі в туалет, це все гімно просто падало на шляхи. Через отвір просто падало на шляхи і все. Я розумію. Тому і була ця санітарна зона.

Костя 13:17
Де не можна

Коля 13:17
було в туалет ходити. Де не можна було, це півгодини від міста, тому що якщо ти тільки зайдеш на вокзал і почнеш в потяг, почнеш там срати, воно так і залишиться на вокзалі. Тому була така санітарна зона. І тут ще випадково згадав ситуацію, це не заплановано. Через те, що в мене була родина... Залізнодорожників. Залізних подорожників. В мене були лайфхаки. В мене був ключ, яким можна було відчиняти ось ці двері в туалет. Я коли був малий, там десь їздив, я вже ж його брав з собою. І поки всі там ще не могли ходити, я ходив вже. Одного разу була цікава історія, але мені пощастило, я тоді був з батьком. Ми кудись їхали, я отак відкрив, а там сидить провідниця. І вона дуже-дуже сильно заверіщала. Вона

Костя 14:17
й

Коля 14:17
теж був

Костя 14:17
ключ, я

Коля 14:18
так розумію. Вона мене дуже швидко знайшла, бо було зрозуміло, хто це і що це. Батько там прикрив, сказав, що а як, а що? Він такий, в мене там був ключ. Коротше, відмазав, але чого тільки не побачиш в потязі, знаєш. Інколи і провідницю в найкращому вигляді.

Костя 14:45
Продовжуючи питання подорожів в сенсі ще процесу пересування з місця у місце, коли в Нью-Йорк літав, скільки там годин був перельот? Типу, 8-10? Та щось, ні, 14, здається.

Коля 14:58
А це з Києва

Костя 15:00
щось таке? З Києва?

Коля 15:01
Ні, з Одеси. З Одеси якось там. А, ну це з Одеси

Костя 15:05
до Нью-Йорку там все одно ж з якоюсь пересадкою десь в якомусь...

Коля 15:09
Там, здається, в Турції десь. Я, якщо чесно, не сильно пам'ятаю, це було давно в Стамбулі.

Костя 15:15
Я просто, знаєш, думаю, з одного боку, от я завжди скаржився на те, що от швидкий, блядь, це швидкий потяг Київ. Одеса-Київ, наприклад, 105

Коля 15:26
іде,

Костя 15:26
скільки, в 10 він вечора виходив, і в 7 ранку приїжджав. 6 ранку. 6 ранку, тобто це 8 годин, 500 кілометрів, 8 годин. Ну, ладно, там трошки більше, бо він не прямою дорогу їхав. А виходить, що, в принципі, Стамбул, якийсь там, Стамбул-Нью-Йорк, він приблизно дійсно так само по часу. Як ти, взагалі, от цей час, наприклад, там, Терезі Стамбулу в Нью-Йорк, це важко було? Бо мені не доводилось так далеко літати, я не знаю, як це виносити так.

Коля 15:56
Ну, взагалі, до перельотів я відношусь теж дуже спокійно, бо мені якось пощастило, коли працював в великій компанії, я дуже багато подорожував ще літаком. Я майже кожного місяця кудись літав. Тобто, знаєш, в дитинстві я закрив якийсь гештальт з подорожжю потягами, а були часи, коли я закрив цей гештальт подорожуванням літаком. І навіть потім, я спокійно, навіть зараз, коли треба кудись летіти, я просто сідаю, вирубаюся і просинаюсь, коли вже літак сів. І я пам'ятаю, що там це було важко через те, що тобі треба ще, коли ти там летиш, це довго і це нудно. Тому в мене на той час я собі відкрив такий лайфхак. Я тоді набагато випивав. Тому як тільки ми почали летіти, там бортпровідниця проходила і пропонувала напої. У нас, здається, навіть там і годували, і напої були. Я, здається, тоді просто два рази віскі попросив, випив, вирубився. Прокинувся, потім ще раз попросив віскі, так, і ще подвійну стопку, ще вирубився, і вже прокинувся, коли ми прилетіли. І так от два рази я літав, і два рази ось так от воно, коротше, працювало.

Костя 17:19
Блін, я, тому що завжди думав, знаєш, коли був молодшим, ніж зараз, я завжди думав, що це, знаєш, люди, що випивають перед перельотом кудись, або під час нього, я завжди вважав, що вони дивні, типу, на що так робити... Я думаю, що може більш низьким людям якось легше там в кріслі, в автобусі можна якось сісти і спробувати поспати. Мені не вдається взагалі. І я пам'ятаю, що особливо дорогою назад з Карпат в Одесу я взагалі не спав всю ніч. І це дуже багато років було, тому у мене був якийсь там на айфоні «Дудлджамп». Хоча у мене і зараз є

Коля 18:13
«Дудлджамп», в

Костя 18:13
принципі. І я майже всюді грав якийсь «Дудлджамп» чи щось таке. Я просто намагався не вмерти. А зараз я уявляю собі, що, знаєш, я б хотів дуже в Америку полетіти, або там кудись, не знаю, в японію. Але я коли думаю, що мені треба буде там 10, не знаю, 9, 10, там 11 годин чи щось таке сидіти на місці, то мені трошки лячно стає, що я не знаю, як я зможу так висидіти.

Коля 18:38
Ну, знаєш, 11 годин в літаку – це не те саме, що, не знаю, як зараз їхати автобусом Рига-Одеса. Це, типу, 40 годин. 40 годин? Так, бо тобі треба об'їхати Білорусь спочатку, заїхати через Львів, потім ще доїхати до Одеси. Коротше, це щось, типу, 40 годин їхати. Це просто, я не знаю, вмерти можна стільки часу витрачати.

Костя 19:05
Як гадаєш, нам потрібен з тобою такий дисклеймер, що ми обидва розуміємо, що питання, про яке ми зараз говоримо, це те, що називається «first world problems», проблеми першого світу,

Коля 19:19
незручно

Костя 19:21
довго їхати автобусом. Ми розуміємо, що зараз є багато людей з більш нагальними і більш важливими питаннями. Але сьогодні ми про такий досвід говоримо, ми не кажемо, що це найскладніше в світі. Або кажемо, блін, спробуйте поїхати з ростом 1,90 м, 12 годин автобусом, і потім розповідайте мені, що як вам воно. Тому так, це такі подорожі не для всіх.

Коля 19:50
Ще подорожі автобусом, це ж не забуває, що там може бути або супердушно, або навпаки холодно. І там дуже дивна атмосфера завжди відбувається. От тому, ну таке, я теж їздив. От автобусом щось мені взагалі якось не імпонує. Типу потягом, ну ще якось. Хоча б в потязі теж бувають дуже різні ситуації, але якось потягом я звик, літаком я звик, а автобусом, ну таке. Хоча вже і автобуси не ті, що були за часів нашого дитинства. Зараз ці автобуси з екранчиками, де можна вибрати собі фільм якийсь, подивитися, або мультик, або навіть телефон зарядити. І в кожному автобусі є обов'язково туалет, інколи навіть працює ця кава-машина. В які можна або каву, або чай собі зробити. Тобто є якісь мінімальні зручності для твоєї подорожі. За часів нашого дитинства, якщо ти навіть кудись їхав автобусом, то ти міг тільки дивитись у вікно. Це єдине, що тебе могло розважати. Навіть якщо це була ніч, ти міг дивитись у вікно просто вночі.

Костя 21:01
Чувак, ти сказав про кофе, каву, кава-машину. І це буде просто одна з улюблених історій. Я за ковідних часів був влітку в Карпатах. І десь поруч, я не пам'ятаю щось типу Буковель, а там потім є... А, десь по дорозі між Яремча та Буковелю я зайшов в якесь придорожнє таке кафе, дуже прикольне, там якась випічка. І я зайшов там і дуже пробував, ну я ж в заході нашої країни, думаю, ну буду українською звісно спілкуватися. Я привітався. І я хотів купити чашку кави і питаю, а ви робите це кофе? Мені так соромно за це досі. Кофе.

Коля 21:46
За таке тобі могли вистрелити з рушниці в обличчя просто.

Костя 21:51
І, якщо чесно, я би кримінальне впровадження не відкривав проти цієї людини. Приїхала б поліція, їй би розповіли цю історію, і поліція сказав, ну, яке прикре самогубство. Відповіла б, і я б нічого навіть не сказав. Так. Тому що це, блін, дуже фігово. Про що було до цього? Ну все, тепер я розумію, що можна їхати в Нью-Йорк. Остання проблема, що була в мене, це те, що я лякався довго перельоту. Тепер можна не

Коля 22:28
лякатися. Я не знаю, як зараз би я це переніс. Але я просто до такого звик, знаєш, що для мене це ніколи не було чимось таким, знаєш, що мене там викидало з зони комфорту, або якась там тривоженість, нервованість була, нічого такого. Є знайомі, які бояться літати літаком, я не такий, я спокійно можу там собі спати, мені комфортно, тобто, ну, нічого такого.

Костя 22:55
У мене, знаєш, яка, чувак, є історія? Я от з одного боку, ну реально трошки хвилююсь про довгі перельоти. З іншого боку, у мене в будь-якій подорожі саме дорога – це для мене одна з найцікавіших частин. Я дуже люблю літати, я обожнюю взагалі, і мені дуже подобається. Я не можу сказати, що я дуже люблю проходити контроль, безпеки, наприклад, тому що я завжди з плівками. І майже завжди з Polaroid. І коли проходиш контроль, бажано їх ані Polaroid, ані плівки, бажано не сканувати в цьому сканері X-Ray.

Коля 23:29
Тому

Костя 23:29
що вони, якщо світлочутливі, я не буду вдаватися технічні подробиці, коротше, можна пошкодити. І в мене було таке, що особливо Polaroid, він дуже чутливий до цих X-Ray машин. І я майже завжди тепер прошу, тепер, типу, а можете, будь ласка, руками перевірити, що там, ну, що це просто полароїдна плівка. І в багатьох аеропортах вже розуміють, що це і кажуть добре, і перевіряють руками. А він в більше там якихось маленьких... Не знаю, що таке. Кажуть, давайте не меліть дурниць. Суйте в X-Ray машину. Оцю частину я не дуже люблю. Але все, що стосується сідати крізь рукав і йти в літак, сідати на своє місце, обирати якийсь фільм, їсти їжу, що в літаках дають. Навіть їжу я люблю. Але якщо це мова, звісно, не про якийсь там візер, де не дають нічого, а про якісь нормальні авіалінії, я це прямо обожнюю. І мені б тільки можливість була, я б подорожував, думаю, що постійно. Я не знаю, як там буде на далеких перельотах, але на таких більш близьких мені дуже це подобається. Я прям кайфую. У тебе як з цим? Ти любиш дорогу?

Коля 24:43
Дуже спокійно до цього відношусь. Я скажу, я в свої часи дуже багато подорожував, літав певними країнами, і я просто до цього звик. Знаєш, це відразу можна помітити людей, які там часто літають. Ти підходиш в цю чергу, коли якраз ці X-Ray знаходяться, ти відразу дістаєш ноутбук. Ремінь виймаєш. Так, ти все це готуєш, і ти просто приходиш, а хтось перед тобою, хто там, або вперше, або просто тупий. Бо в нас і такі були, які багато літали, а потім, ой, я забув ножа забрати з рюкзака. І ти такий, і все, і знаєш, і коротше, така яка штука починається. Бо якась там бабка, яка починається просто там навіть там. Ледь не догола роздягатись перед тобою, просто, щоб пройти і всі речі скласти, пропустити. Ну, коротше, різні є історії, і якось просто швидко проходжу, і, ну, є в цьому теж такий, знаєш, такий вайб, що ти там в самому аеропорту, знаєш, можливо, це якесь таке передчуття того, що буде далі, знаєш, це як така, як перший крок майбутньої подорожі, він такий прикольний, тому що, ну, сам по собі аеропорт, він Він такий, ну, по-перше, через те, напевно, що він закритий, туди просто так не потрапиш, то він такий прикольний і він нормальний. Ну, це, типу, не приїхати на будь-який вокзал, бо там постійно, ну, якась срань відбувається на будь-якому вокзалі. А аеропорт, він такий, вже готує тебе до того, що далі буде якась там, ну, щось класне.

Костя 26:22
Особливо, напевно, якщо в тебе є якийсь там пропуск в цей лаунж. Я ніколи не був в цих бізнес-приватних лаунжах першого класу, але, напевно, там загалом круто. Але ти знаєш, в умовному якомусь Стамбулі, там дуже багато місця, І там можна знайти стіл собі нормальний з розеткою, сісти на стільці, працювати з ноутом, або там просто втикати. Супер круто, я 100% такого підтримую.

Коля 26:54
В будь-яких зараз аеропортах, в будь-яких великих нормальних аеропортах є можливості. І там і дитячі майданчики є, і спеціальні місця, де можна попрацювати. І навіть коли ми говорили про ці сканери, які там зараз доглядають речі, ці X-Ray, зараз навіть в Європі з'являються якісь Більш великі, більш розвинені ось ці сканери, які навіть можна через них пропускати їжу, через них пропускати навіть воду. І вони якось сканують, і є якась там ймовірність, що в майбутньому можна буде з собою навіть якогось бутерброда взяти.

Костя 27:34
Сука, у мене з бутербродами взагалі жодних проблем ніколи не було. З водою, звісно, ніколи не дозволяють. Хоча зараз оцей новий, до речі, я обома руками підтримую цей тренд, знаєш, що люди беруть з собою не пластикові пляшки, а беруть такі, ну, типу, якісь пляшки, що вони завжди з ними ходять, з ними проходять. Я так розумію, що там треба вилити воду в більшості аеропортів перед тим, як ти проходиш контроль, а можеш потім зайти всередину і налити собі в багатьох вже є такий фонтанчик, де ти можеш Просто налити собі води в свою пляшку, не пластику, а таку багаторазову. Але, типу, ну, в мене з їжею ніколи проблем не було. Ну, типу, завжди дозволяють. І більше того, зараз дійсно в багатьох аеропортах вже можна не виймати, типу, ноутбук з рюкзака, можна не виймати там всі електричні пристрої, що в місті мають батарею. І можна все залишати всередині. І, здається, в Римі зараз, в... На контролі безпеки написано, мені дуже приємно було, тому що на цій X-Ray машині якраз можна не діставати всі девайси, все залишити всередині, але там написано, що небезпечно для плівки, дістаньте і дайте на ручну перевірку. Я думаю, ого, в деяких місцях вони взагалі не розуміють, що ти їм показуєш, що це за плівка така, а там вони попереджають про це, дуже приємно, дуже класно. Я знаю, що ще згадав про дорогу. У мене була така певна хвиля в житті, коли я за короткий проміжок часу спіймав три штрафи за, типу, десь у мене квиток був не той, десь я його не активував. Короче, у мене була в Будапешті історія, коли я з сестрою в метро їхав і купив. У мене був сам, типу, застосунок. Для того, щоб квитки купувати. Я купив два і думав, що я активував обидва, а активував я тільки один з двох. І ми коли виходили вже з метро, там на виході зі станції були контролери, вони, звісно, попросили мене показати. Я впевнено дістав з кишені телефон, а там тільки один квиток активований. Нам впаяли якийсь там штраф, щось типу 30-50 євро. Ну, в місцевих там форінтах, чи як там їх гроші були. Блін, в мене... Я згадав і аж боляче стало. У мене в Варшаві була історія, коли, короче, в трамваї, там є такий в громадському транспорті в Варшаві, там, звісно, як у всіх класних країнах, там зробили так, що ти можеш купити один квиток і використовувати його, де хочеш. Типу, в автобусах, в трамваях, в метро, а в Варшаві громадського транспорту багато. І я, короче, їхав з дружиною і... Я купив також два квитки і бачу, що вони там на якийсь певний час, понад 30 хвилин я взяв, здається, повинно цього було вистачати. І ми проїхали на метро, пересіла на трамвай, і коли сіла в трамвай, я бачу, що закінчується час на квитки. І я купив, коротше, ще два квитка. І там треба їх також активувати. І для того, щоб активувати, треба просканувати QR-код, що висить всередині вагона в трамваї. Я, коротше, чекаю, поки закінчиться у мене попередній квиток. Він закінчується, я підходжу до QR-коду, щоб його сканувати, а там стоїть поруч контролер. І він мені каже, ваш квиток, будь ласка. Я кажу, а от в мене куплений, я от прийшов, тому що у мене закінчився попередній. Я прийшов сканувати, зараз я сканую і покажу. Він каже, о ні, вже типу запізно, вам штраф. Як я не пояснював, що ось у мене тільки що, типу 40 секунд тому, поки я йому пояснював, пройшло 40 секунд. Кажу, от у мене

Коля 31:02
був

Костя 31:03
квиток, і от у мене новий квиток. І я підійшов сам, щоб сканувати. Я не зміг переконати, нам реально виписали штраф, типу щось 800 гривень на кожного, щось таке. І, ну коротше, там ще була історія у мене ще десь, а, в потязі Гданськ-Варшава, я щось на той день купив. Коротше, впродовж там декількох місяців я тричі сплатив штрафи за щось не те, у мене було з квитками, хоча зазвичай я дуже обережна в цьому плані людина, і у мене все дуже організовано, але щось зі мною таке траплялося. У тебе було щось таке?

Коля 31:36
Ні, я не знаю. Якось мені щастило, але різні були історії. І завжди, коли ми подорожуємо, мені ж треба... Це важко, тому що мені треба знайти, як нам всій родині подорожувати міським транспортом. Скільки мені... Ми ж такі, що ми навіть в одну машину не можемо...

Костя 31:56
В одне

Коля 31:56
таксію. Так, нам треба як мінімум... Типу, два взяти. І так само там, знаєш, з квитками, що є якісь ліміти, що ти можеш купити там, типу, на родину чотири квитки. І цього, типу, замало. І, коротше, є різні історії. Я не знаю, може мені просто щастило, що ніхто нічого не перевіряв, але я завжди намагаюся правильно, по правилах купувати, все чесно, перевіряю. Але от в кожну подорож, це коли от я тільки кудись приїжджаю, такий... А як тут що купувати? Я постійно забуваю подивитись заздалегідь, щоб знати. Ну, тому що там, ну, що там, прилетів десь з аеропорта, кудись дістатись, там, центри міста, завжди є якісь там потяги, якісь там... Або якісь, ну, типу, шатли, як вони там, типу, автобуси. Коротше, якось можна там з будь-якого аеропорта дістатися з центра міста. А от далі, як там пересуватись, от то вже починається якийсь там рандом. Я починаю просто тупо от тут і зараз щось гуглити, щось знаходити. Але постійно зазвичай це якийсь додаток, ну, в якісь там... В розвиненій країні є якийсь додаток, де ти можеш відразу все це купити, активувати і не треба шукати якусь касу, де сидить якась бабуся і з нею якось все це домовлятися і цікавитися, що, а як, а де. Тому я не такий злосний несплачувач, як ти. Як

Костя 33:24
з'ясувалося

Коля 33:25
я. Так, і правильно, що їздять ось ці контролери, і нехай вони таких зайців, як ти, ловлять, і я б тебе, не знаю, в тюрму посадив.

Костя 33:37
Так,

Коля 33:37
звісно.

Костя 33:38
Звісно, може і сяду колись, подивимось. Я знаю, що згадав. Я не знаю, як, короче, в Києві в метро зробили. Ти ж можеш там просто сплатити цим, ну, типо, телефонам, годинникам, будь-чим. Як це?

Коля 33:52
Я

Костя 33:52
ніколи не запам'ятаю тепер NFT і NFC. NFC – це той, що імітує картку, а NFT – це той, що малюночки на якомусь там,

Коля 34:02
якийсь

Костя 34:03
арт, чи що-то, щось таке. От, короче, як в Києві зробили так, що ти тільки... Тільки ти підносиш якийсь телефон, і воно, бац, це готово, ти вже сплатило, що там взагалі немає часу на очікування. Ну, я ж не кожен день там, але коли користуюсь в Києві, я завжди дуже дивуюсь, що це так швидко. Тому що я згадую, знаєш, наприклад, в Стамбулі, там дуже прикольно, ну, наприклад, пароми. А, блядь, Стамбул, це взагалі окрема історія, тому що там, щоб подорожувати громадським транспортом, там треба купити ці Стамбул-карт. Таку спеціальну картку, яку ти можеш поповнювати. І тільки так можна. І в них є мобільний застосунок. І якщо в тебе сучасний телефон з цим NFC, ти можеш прикладати картку цю пластику до телефона і поповнювати її через телефон. Але просто використовувати телефон як NFC, щоб там

Коля 34:53
на турнікетах

Костя 34:54
не можеш. І якщо ти хочеш, наприклад, ну це ж відома історія, що Стамбул поділений на дві головні частини, на європейську, на азіатську протокою Босфор, і між ними ходять багато паромів. Це дуже зручна штука і дуже класно, дуже красиво цим просто Босфором подорожувати цими паромами. Але коли ти приходиш на якийсь вокзал, це, напевно, просто станція паромна, там зазвичай просто якась стара будка, знаєш, якась вона з старою напівпластиковою напів якоїсь дерев'яної вагонки облуплена

Коля 35:28
з

Костя 35:28
якоюсь решіткою на вікні, і там всередині буде сидіти дід в світері з вусами, який класичний турецький, і він буде сам з собою грати в якісь нарди, В середині. І звісно, в нього не можна сплатити жодним NFC. Не те, що там, знаєш, час на очікування великі. Він просто картку не приймає. Ну, типу, давай кеш, або роби, що хочеш. Або тобі треба вийти і кудись йти шукати, де купити цю Істанбул-карту. Тому що там можна прийти з цією пластиковою карткою, але якщо в тебе її немає, то, вибачай, типу, роби, як хочеш. І це місце, куди приїжджає, ну, неймовірна кількість туристів, але вони взагалі не паряться. Ну, типу, от у них отак, Ну все, не хочеш подорожувати. Ну не подорожуй. Роби як

Коля 36:14
хочеш. Це не їх проблеми, а твої.

Костя 36:17
Так, так, так. Вони якось, знаєш, у них все з цим в порядку. А, і я забув сказати, що той застосунок, який ти, типу, можеш прикладати картку до телефона, він, звісно, тільки для турків або для якихось людей, якісь є, знаєш, типу, як... Ідентифікаційний код місцевий. Тобто, якщо

Коля 36:36
ти там... Тобто, місцева карта якась, щоб ти мог доказати, що ти, типу...

Костя 36:41
Маєш право там жити. Тобто, якщо ти просто турист і приїхав, і купив таку картку, купити ти її можеш, а поповнювати можеш тільки в цих вуличних терміналах. Не можна в застосунку. Ну, типу, зручно тобі не повинно бути турист. Сраний.

Коля 36:55
Та я згадав, як ми колись їздили в Білорусь, і там же треба ще встановлювати таку спеціальну штуку, що вона буде сканувати на дорогах, там кітальчики знаходяться, і вона тебе сканує, і там платні дороги. І коли їдеш, тебе знімають гроші, що ти їздиш по цих дорогах. Я пам'ятаю історію, коли я з моїми друзями їздиву, це взагалі там окрема історія, в мене є одна знайома, яка, ну така, знаєш, в хорошому сенсі вона дуже скажена і якось така, типу, поїхали в Мінск на конференцію, а там, типу, ну, з Одеси машиною. Мінську мінус 15. Взимку поїхали. Ми так через всю Україну поїхали в Мінськ. І там якраз ця штука, поставили її. В неї вже вона була встановлена на лобовому склі, щоб ось ці датчики, вони якось... Ти заїжджаєш, ти поскидуєш на ось цей пристрій, умовно, якісь гроші. І далі ти їздиш, і вони знімають гроші. І... Я пам'ятаю, коли ми вже повертались, там оця штука починала піщати. Я зараз про пристрій, не про свою знайому. Що, типу, закінчуються гроші. І ми такі, знаєш, просто посеред якогось там, типу, лісу. І такі, ну ладно, треба заїхати, поповнити, бо потім буде дуже великий штраф. А це ж ще Білорусь, там ще можуть просто посадити тебе, тому що так захотіли і коротше. А зараз ми швидесенько проскочимо, підстрибнемо нормально на машині. Я ж кажу, це її машина. Ми з нею багато взагалі їздили. І ми такі, ні. І дивимось, значить, що з лісу виходять два чувака з рушницями. Просто так от через плече. І я такий, о, треба піти в них спитати дорогу. Ну, типо, що може бути не так? Ти посеред лісу. Чуваки з рушницями. Так, в іншій країні. Два чувака просто з рушницями виходять з лісу, і ти такий, о, треба до них підійти і щось спитати.

Костя 39:35
Ну,

Коля 39:36
це ж нормально, правильно? Все логічно.

Костя 39:37
Поки що все логічно.

Коля 39:38
Я підійшов, спитав, значить, вони кажуть, добре, що ви прямо не поїхали, бо там вже, коротше, цей міст, він обвалився. І такі нам дійсно, як форсажі, або б ми підстрибнули, або б ні.

Костя 39:50
Або не

Коля 39:50
підстрибнули, так. Коротше, вони сказали, як об'їхати, де там знаходиться найближчий магазинчик, де можна, коротше, ось цю картку поповнити. Ми туди под'їхали, там дуже дивне місце. А ми ще голодні, це було вранці. Ми такі, ну ладно, вип'ємо каву. Типу, ми замовили ще сніданок. Сніданок був якийсь дуже такий... Виглядав взагалі не дуже, бо це, ну знаєш, туди заходять люди, хіба що, і це починається якийсь там, знаєш, фільм жахів, або там якийсь, знаєш, такий трилер, ну, тобто таке місце. І ми поки чекали, поки воно готувало сніданок, ще якісь чуваки зайшли, теж вони щось там починали замовляти, потім вони скаржили, що це все довго відбувається, а потім я такий думаю, блях, якісь знайомі чуваки дуже. Я такий почав, ну, так якось дивитись на них, потім вийшов на вулицю, дивлюсь, там стоїть величезний такий автобус, а це гурт «Брутто» приїхав. Серьезно? Так, і я просто, ну, самого Сергія Міхалка не було, а були всі інші. Я такий, ми знаходимось просто в центрі нічого, знаєш, «in the middle of nowhere». Це якесь дуже-дуже, ну, странне місце, де ми, ну, тобто, ми сюди заїхали просто поповнити. Так, дякую. Це дуже дивне місце, куди ми заїхали просто, щоб поповнити картку і вже вирішили там випити кави. До речі, сніданок ми так і не з'їли, бо ми зрозуміли, що ми його з'їмо, то ми можемо не доїхати назад.

Костя 41:27
То Міхалок може його з'їв.

Коля 41:30
А його не було. Він з'явився і

Костя 41:32
з'їв.

Коля 41:35
А може він і ламав той міст, з яким можна було проїхати. Така дивна ситуація в нас була. Іноді таке буває.

Костя 41:47
Брутто – це гурт Чувака. Міхалок – це Сергій його звати? Так, Сергій Міхалок. Міхалок, це той, що солист, фронтмен,

Коля 41:57
вокаліст, засновник.

Костя 42:00
Гурту Ляпіс Трубецькой, це він? Так, а Брутто це той самий гурт, чи це інші музиканти?

Коля 42:07
Ні, це інші музиканти. Він коли ж жив в Білорусі, потім він, останні там якісь альбоми гурту «Ляпіс Трубецькой», вони були більш такі серйозні, політичні, скажімо так, не такі мелодійні, як там перші його пісні. І коротше, він приїхав тоді в Київ, зараз він, здається, так і живе в Києві. Він заснував гурт «Брутто», там навіть два чувака з Одеси. Серйозно? Так, і коротше, дехто переїхав з Білорусі, декого він набрав вже в Україні, потім цей гурт якийсь час існував, потім ще Міхалок заснував гурт «Дрезден», потім, коротше, його щось шпиняло, потім він робив «Ляпіс 98», тобто «Старі хіти» він виконував як гурт «Ляпіс 98», там був такий гурт «Старі». Потім гурт ще один, де там, типу, електронна музика, це той гурт «Дрезден». Зараз він, здається, просто поміняв знову там той «Ляпіс 98» знову на «Ляпіс Трубецькой». Коротше, щось я загубився просто в його напрямках. Творча людина. Колись я дійсно ходив, мені дуже подобалось. Я ходив, не знаю, напевно, рази три чи чотири на його концерти. А зараз я знаю, що він навіть в Ригу приїжджає і щось не хочу.

Костя 43:27
Не знаю. Блін, ну в нього взагалі джекпот. Він з білоруським паспортом, йому може спокійно виїжджати з

Коля 43:32
України.

Костя 43:34
Ну, але я був на концерті «Ляписа» році в 19-му, здається, і мені дуже сподобалось. Це був той випадок, коли він, коротше, я не знаю, що завжди він так робить, він між піснями багато про щось говорив. І я не розумів, ну це було, здається, російською мовою, і я не розумів відсотків 50 слів, що він каже, тому що це було про якісь високопарні штуки. Ну я реально не розумів просто, що він каже. І він, коли починав говорити, робив це взагалі без жодних пауз і зупинок. І мені дуже здавалося, що або він реально якийсь творчий геній, або він просто під якоюсь дією якихось наркотиків, тому що я просто не міг зрозуміти, що відбувається. Але концерт був дуже класний. Навіть те, що він говорив, виглядало якийсь певний арт-перформанс. Повертаюся до теми подорожей. Скажи, будь ласка, це таке дуже снобське питання. Ти з категорії тих людей, що коли, наприклад, летиш кудись, ти роздруковуєш собі квиток, знаєш, який не треба роздруковувати. Не треба, тому що тобі дають посадковий талон. Колись його друкували всі в аеропортах, ну зараз теж можна, але зараз у більшості аеропортів його можна зберегти просто собі в телефон, і тобі не треба сам той PDF, що коли купуєш квиток, він сам по собі не є... Пропуска в літак. Але більше ти в команді тих, хто друкує це PDF і приходить в аеропорт, знаєш, на стійку реєстрації, і даєте паперець, і вони такі, добре, молодці, що ви роздрукували, дайте паспорт свій. Чи ти в команді тих, хто просто одразу зберігає посадковий талон собі і фігнею, не страждає?

Коля 45:11
Ну, раніше, коли не було можливості все це робити через додатки, я вже все це друкував, проходив контроль, це особливо, коли багаж треба здати. Зараз, ні, завжди, коли подорожую, є можливість нічого не робити. Я навіть не підходжу, ну, типу, на що, мені підходити до стійки реєстрації, ти можеш, типу, селф-чекін зробити з телефону і все. І тобі навіть тоді не треба йти. Зберіг через цей, як він там, не пейпас, а… Воліт зберіг просто ці квитки і далі ти проходиш з ними.

Костя 45:46
Там є ж та історія, що якщо тобі треба здати багаж, то не у всіх аеропортах є self-check-in, а як це

Коля 45:54
штука називається,

Костя 45:55
baggage drop-off, якийсь каунтер, там де ти саме можеш просто в машину здати свій багаж. А так, в принципі, так погоджуюсь. Я просто, блін, я не знаю чому, але я прям страждаю, коли я дивлюсь, коли люди приходять з цими роздрукованими папірцями, і коли вони, знаєш, черга збирається з людей, коли ти хочеш просто здати валізу, А перед тобою в черзі якась людина, що підходить до стійки і каже зараз хвилиночку, починає знімати рюкзак якийсь, чи там якийсь барсетку свою дістає, розстібає і щось шуршить в ній довго. Потім дістає той папірець, дає папірець і дівчина з тій стійки «Господи, на що ти все це робив? Мені не потрібно папірець, дай просто паспорт».

Коля 46:36
«Просто віддай паспорт».

Костя 46:37
«Просто паспорт, дай, дай». «Я дуже страждаю через це».

Коля 46:42
Це реально проблеми, як ти кажеш, білих людей. Я вперше подорожував, коли мені треба було візу зробити. Це було, здається, в 2013 році. От тоді ти розумієш, наскільки ти просто як людина ніщо. Тому що я пам'ятаю, що полетіти в Німеччину, це було 2013 рік. Я, значить, дуже багато збирав документів на всю родину, на дітей, щоб в мене є якась там приватна власність, що я ще повернуся, все ще до безвізу, все, що було. І для того я подавав всі ці документи, тобто треба було ще дітей взяти з собою, їх там окремо фотографували, на кожного заповнювати велику анкету, хто ти, що ти, де ти, коли, ну, типу, щоб я там не залишився, не дай Боже. І я пам'ятаю, що це було дуже довго, дуже важко, дуже неприємно. Це велика бюрократія. І потім ти це подавав, і тобі ще могли відмовити, бо недостатньо. Я пам'ятаю, що ми до друзів летіли в Берлін. І якраз у них весілля було. І значить, ось ті друзі, вони надсилали нам свої паспорти, вони писали нам запрошення. Тобто це така важка штука, що ти маєш якось донести до них, що ти хочеш туди поїхати, там щось подивитись на тиждень, і ще ти точно повернешся. І ось так, я пам'ятаю, що це було важко. І ти навіть не міг мріяти. Просто люди зараз не всі дійсно усвідомлюють. Безвіз і безвіз. А що то таке? Якщо ніколи нічого вони не літали, а зараз можуть, то вони не розуміють ось той рівень, який був і як воно стало. Типа, що раніше, щоб просто кудись полетіти, ти мав би отримати дозвіл на це. Тобі ставили навіть спеціально там ось... Таке дозволення на якийсь там певний час, що ти можеш, ну, як зараз там в ту саму Америку, щоб отримати візу, треба донести, що ти там, як ти будеш робити, чому, коли. На що ти взагалі тут їдеш,

Костя 48:57
так.

Коля 48:58
Так, а раніше, от я пам'ятаю, в 13-му році я отримував, значить, в Німеччину. Я отримував вперше від друзів, я отримав цей, значить, дозвіл. І потім так сталося, що мене ще там трошки раніше хотіли запросити, там я... І все. І ти просто розумієш, що ти просто нічо. Реально, є нормальні країни, розвинені, які не пускають людей, а ти наче нічого поганого не зробив, а тебе просто якось вважають якимось гімном. Типу, хоча компанія запросила і якусь там, блє, срату бумажку не приніс, хтось там не доніс, якась ось ця бюрократія. І вони ж не кажуть, що ми відмовили, тому що недостатньо. Немає формуляри там 38Б1. А просто пішов нахер. По причині пішов нахер. Це

Костя 50:08
дуже принизлива херня. Я 100% з тобою погоджуюсь. Я теж отримував декілька разів шенгенську візу до того, як ми отримували безвіз. Мені не відмовляли, але у мене перший віз був такий, що я отримував іспанську візу. І отримував через агентство. І нам відкрили тоді з дружиною візу, але з обов'язком, коли ми повернемось додому в Україну, підтвердити повернення. Тобто потрібно було прийти, я навіть не пам'ятаю, чи це був візовий центр, чи посольство Іспанії, що то було. В Києві, звісно, в Києві, нікого

Коля 50:42
взагалі

Костя 50:43
не хвилювало, от де ти ж взагалі мешкаєш. Треба було прийти в Київ, показати паспорт, що ти повернувся. Мені просто пощастило, що сестра тоді жила в Києві, і ми просто передали туди паспорти, і її чоловік, здається, поїхав, і показав, що ми повернулись, і нам поставили якісь підписи, щось таке. Це повна фігня, звісно. І знаєш, наскільки я люблю Європу просто за культурну спадщину. Настільки я розумію, що в Європі щось дійсно працює не так, тому що ще нещодавно українцям потрібно було отримувати візу, щоб просто поїхати і витратити гроші туди. Хоча, зараз можна подивитись, так, у нас війна, звісно, це не стандартна ситуація, але вони впустили всіх, хто готовий приїхати, всіх, просто всіх, і бачиш нічого. Вийшло так, що Німеччина взагалі задоволена, тому що приїхали люди, що культурно, в принципі, Європейські люди, багато хто з гарною освітою, багато хто працювати і готовий інтегруватися в місцеве суспільство. Є, звісно, і інші приклади з українців. Я не кажу, що всі гарні. Але якось вийшло так, що Європа... Я не бачив якісь скандальні пости, що українці в Європі живуть на вулицях, б'ють людей і, я не знаю, забрали всі роботи у місцевих. Але я на свої очі бачив, наприклад, в Бельгії, в Німеччині ті самі, в Італії катастрофічна ситуація. Знаєш, коли в Італії, мені здається, особливо, коли там пам'ятки архітектури на перших поверхах, в цих гарних галеріях з якимись там арками і колонадами, Там просто живуть якісь чорношкірі. Тут не про колір шкіри, звісно, а про те, що це біженці, скоріш за все, з Африки. І вони просто живуть там з своїми якимись ковдрами, якимись там коробками, з сміттям, з цією воню. І, типу... Їх, щоб пустити, потрібно, звісно, була віза. Але вони приїхали як

Коля 52:40
біженці.

Костя 52:43
І нікого не хвилює це. Їх не депортують назад. Їх не намагаються інтегрувати. А може, якщо намагаються, то нічого з цього не виходить. І якось ця система, вона, якби, ззовні вона виглядає так, що вона не працює. Знаєш, що таким людям, як ми ще вчора, треба було отримувати візу, що хочуть приїхати, блядь, і витрачати там гроші. Це просто інвестувати, віддавати гроші місцевим людям. І нам потрібно було довести, що ми маємо на це право. А тисячам біженців ще не мають жодної освіти, жодних грошей, документів і взагалі нічого. Одні можна просто приїжджати і їх ніхто не жене назад. Все нормально.

Коля 53:15
Все нормально.

Костя 53:16
Я розумію, що людям треба допомагати. І те, що, наприклад, українців прийняли. Дякую Європі і всім іншим країнам, хто надав українцям прихисток. Але я до кінця не розумію, як так виходить, що є люди, що не хочуть інтегруватися, не хочуть бути нормальною частиною суспільства, а країна каже, ну окей, просто можете жити на вулиці і лякати тих, хто йде повз, щось кричати їм і показувати голу жопу, що вони теж роблять.

Коля 53:45
Я розумію про що, мене колись дуже сильно це бомбило, коли я тоді проходив співбесіду в Німеччину, тоді мене взяли, навіть в мене був робочий контракт, і ми робили для всієї родини, я отримував робочу візу. Коротше, була вся історія, який там був 14-й, напевно, рік. От, якраз. Але потім я ще не встиг переїхати до Німеччини, і потім той напрямок, куди мене хотіли взяти, він закрився. Я залишився в Україні, знову шукав роботу в Європі. І багато хто просто не хотів возитися з бумажками і робити ось всі ті, щоб зробити візу. Тобто проходити компанії, не всі хотіли проходити ось цю бюрократію. Потім з цим вже дійсно стало легше, коли зробили безвіз. Навіть українців просто по-іншому стали сприймати. І простіше їм зробити навіть робочу візу зараз в будь-яку країну. Це не те, що було раніше. Просто не всі люди дійсно розуміють ось ту різницю до безвізи і після безвізи. І мене так само бомбить, що є люди, які просто приїхали. Знаєш, їх же в інтернеті називають... Доктори та інженери, знаєш? Знову доктори та інженери насрали в якийсь фонтан. Ну коротше, у них є такий, стала назва така. І коротше, що вони дійсно не роблять нічого корисного і просто вони можуть жити в якійсь країні, а ти людина з вищою освітою, яка хоче переїхати, працювати просто в кращих умовах. Але ти не можеш, бо знову-таки, По причині пішов нахір. Ти не маєш на це дозвіл.

Костя 55:29
Це з одного боку, знаєш, така історія класична, коли ми з тобою можемо дещо нагадувати таксистів, які, звісно, знають, як керувати країнами краще, ніж будь-хто. І є такий принцип, що якщо тобі здається, що щось працює не так добре, а ти можеш зробити краще, ну піде і зроби. І в якомусь сенсі я розумію, що, наприклад, коли йдеться про, ну, наприклад, про, не знаю, керування підрозділами нашої Збройних Сил, це така штука, коли ціна того, що ти робиш, це людське життя, окей, є люди, що це роблять, я краще це зробити не можу, і нічого розповідати про це не буду, тому що, ну, така от історія. Ну, от, якби, я тут розумію різницю, чому не можна... Чому я не можу казати, що, знаєш,

Коля 56:10
хтось керує

Костя 56:11
погано, командує. Тому що таке питання, про яке я точно нічого не розумію. Але в цьому питанні я не хочу бути чиновником, тим більше в Європі, тим більше, скоріше за все, я не можу бути, тому що я не громадянин країни європейської держави. З Палестини біженців не хочуть ще когось. Мені здається, що в принципі вони роблять нормально, і якщо країна зберігає свою якусь більш-менш незалежну міграційну політику, знову ж таки привіт епізод про подорожі. Мені здається, це прикольно. Ну я про те, що знову ми пішли трошки в інший степ. Але, ну що, ми люди зі степу. Нам можна ходити в степ.

Коля 57:07
Що робити? Насправді, от на тому самому «9GAG», де часто всі ці історії про ось цих інженерів, медиків, які переїжджають в Європу і роблять якусь хірню. І там постійно згадується якраз Польща, тому що вона до себе нікого не пускає. І наскільки там все круто. І через те, що в Європі дуже розвинута толерантність до всіх, вони не бачать, наскільки вони погіршують для себе ситуацію. Я не хочу, щоб це перетворювалося в якийсь політичний епізод, але... А чого мені? Якісь покидки переїхали, і ми хочемо переїхати в європейську країну, а потім вони кажуть, давайте всі жити по наших мусульманських правилах. Шаріат,

Костя 58:01
закони шаріату.

Коля 58:02
Шаріату, так. Типу, давайте, ми маємо жити в Великобританії, в Лондоні. Ці виходи, давайте жити по законах шаріату. Ви що, йобнулись? Ну...

Костя 58:11
Ти розумієш, до підпала моєї сраки 3, 2,

Коля 58:17
1. А

Костя 58:18
коли Русня в якомусь Берліні виходить з плакатами на підтримку спеціальної військової операції. Це просто якийсь неймовірний рівень. Їх просто всіх треба терміново депортувати. І ні,

Коля 58:33
ніхто нічого не робить. Нормально.

Костя 58:36
Свобода слова.

Коля 58:38
Тобто, спочатку Русня жаліється, що нас не пускають в Європу, потім їх пускають в Європу. Чувак, насправді, я ж кажу, я просто бачу це навколо сьогодні. Відкриваю, значить, чат місцевої групи. Російськомовні, всі тут в Ризі, які... Перше, що я бачу, я вже купила книжку з Навальним, і просто всі пишуть, і я купив, а я куплю, а куди піти купити, а де, що, а це. Тобто, ну, ті проблеми, які, знаєш, про що вони переживають, щоб, типу, це Навальний, і, короче, якась така срань. І щоб десь їх не вижили з країни. Тобто є зовсім хворі, які знаходять, мені подобається, є окремий підрозділ в Твіттері, який знаходить людей, які русня, коли там щось пише погане, потім їх знаходять, відправляють в поліцію і потім цю русню виганяють з країни, якщо там щось таке. І були випадки, але, на жаль, це, знаєш, такі точечні випадки і... Вони ще досить вміло приховуються від цього. І, ну, насправді все це не говорять, але це просто, ну, знаєш, це дійсно, як жити на пороховій бочці, що колись воно такі

Костя 59:57
їбане. 100% їбане. У мене, знаєш, ти сказав про історію про закони шаріату, і я... Я раніше сприймав цю історію про те, що мусульмани переїжджають в європейські країни і зберігають свої традиції. Я це досить негативно сприймав, тому що, на що ви переїжджаєте в Європу і зберігаєте правила своїх країн? Ви ж переїжджали не тому, що у вас там добре було, а якщо ви вже приїхали в Європу, то, будь ласка, інтегруйтеся в європейські реалії життя. Але зараз я розумію, що коли з України поїхали мільйони людей, ті з них, хто зберігають українську ідентичність, продовжують спілкуватися українською, наприклад, виражуть українські традиції, Вони у мене велику повагу викликають. І я розумію, що я не хочу, щоб вони загубили свою українську ідентичність. Хочеться, навіть якщо вони ніколи не повернуться в Україну. Окей, це звісно велика трагедія державного рівня, так і особистого рівня. Але хай краще вони зберігають свою ідентичність за кордоном, будуть великою діаспорою. Ми в цьому сенсі

Коля 1:01:08
будемо

Костя 1:01:09
не єдиною країною. Є країни, в яких ситуація, наприклад, що я дізнався нещодавно, в Азербайджані самому живе, здається, 9 мільйонів азербайджанців. А в Ірані, на півночі Ірану, живе, здається, щось типу 30 мільйонів азербайджанців. І, тобто, ситуація дещо парадоксальна. Або, наприклад, в Ізраїлі, я не знаю, скільки в Ізраїлі живе мешканців, але у них, здається, за межами Ізраїлю, тільки в Штатах живе, здається, 6 мільйонів євреїв. Тобто, це найбільша діаспора поза межами Ізраїлю. Тобто, є багато країн, в яких... Через якісь, зазвичай не те, щоб класні події, відбувається так, що в інших країнах є великі-великі-великі діаспори. Хай краще буде так. Чи при цьому треба... Що я не знаю? А що треба? Що мусульмани погано роблять в Європі?

Коля 1:02:01
Є ж різниця. Одна справа, що ти вимагаєш, щоб всі інші так само. Що вони погано роблять? Чіпляються до дівчат, ти не можеш носити спідницю, ти не можеш щось так одягатись. Це фігня. Тут є велика різниця. Ти можеш будь-які свої традиції в рамках своєї умовно сім'ї, якщо це не йде проти закону, Типу, якщо в них прийнято просто бити дружину, і це вважається у них в країні нормальним, а ти переїжджаєш в європейську країну і починаєш бити свою дружину, це вже ненормально. Типу, це не збереження традицій. Або оскільки, чувак, ну тут, знаєш, тут мене так сильно срака запалала. Просто велика кількість гвалтівників, особливо маленьких хлопчиків, дівчат, взагалі гвалтівники – це погано, а там їх вік починається, вони гвалтують з 8 років і вище. І тобто для них це типу, може в їх країнах це нормально, але це ненормально для мене, це ненормально взагалі ніде.

Костя 1:03:10
Ну, 100% такого. Тут просто, знаєш, про

Коля 1:03:13
різні рівні. І це для них, знаєш, теж традиція, для них, ну, ти просто таки кажеш, нібито я проти, що вони свою там спадщину зберігали. Щоб вони хіджаб носили.

Костя 1:03:22
А от хіджаб

Коля 1:03:23
можна носити,

Костя 1:03:24
чи щось, якийсь одяг, що обличчя закривають жінкам?

Коля 1:03:27
Вони можуть носити, але вони не мають жодного права примушувати інших, щоб вони це робили. Тому що це має бути вибір кожного. Тут у мене питань немає. Мені здається, що ти просто не так багато читаєш того, що відбувається дійсно в цих країнах. Можливо, це не дуже багато якось розповсюджується. На «Укрнеті» про таке не прочитаєш. Скільки гімна взагалі відбувається в Європі через ось цих інженерів та медиків. Докторів, лікарів. І докторів, так. Тепер, значить, з приводу українців, які мають зберігати свою спадщину, які це роблять. Ну тут, я думав, що ми оминемо цю тему. Але не змогли. На жаль, я знову-таки знаходжусь в тих групах і ото всього, що там відбувається. Повір мені, там насправді не все так, як ти собі уявляєш. Тобто є багато всього. Добре. Скільки мільйонів українців виїхали спочатку повномасштабної війни? Можеш не відповідати. Це просто. Є якась кількість. Мільйони, мільярди. Як багато з них... Плетуть ось ці сітки, які відправляють потім. Ну, тобто, є щось, що ти можеш робити, знаходячись тут. І якось допомагати Україні. Мені здається, що це просто, знаєш, ось ці двері відкрили, всі вибіжали і все. І забули, хто вони, що вони. Хто з них продовжує, не знаю, спілкуватись українською або... Багато хто дійсно спочатку повномасштабного перейшов на українську, але ось тут за кордоном їм простіше спілкуватись російською. Тут навіть в ось цих групах пишуть, порадьте якусь російськомовну школу, куди можна було б дітей віддати, щоб дітям було легше. І я вже про це не говорю про тих заробітчан, які виїхали від війни, але якщо подивитись кожного, не знаю... Кожного дня ось ці автобуси рейсові там Рига, Київ чи там, ну коротше, Латвія, Україна. Ось ці жінки з пакунками, ну ось ці заробітчани просто їздять туди-сюди, щось там привозять. От як раніше, як там казали, так, що там ті, хто живуть у Львові, вони працюють в Польщі, типу, заробітчани. Так, зараз багато хто з України просто приїздить, значить, в Європу, тут заробляє гроші, привозять ці гроші в Україну і, коротше, ось так от катаються. Тобто, Якщо ти виїхав від війни і ти боїшся війни, то на що ти повертаєшся туди? Або велика кількість повідомлень може тобі наскріншотити. Мені відмінили ВНЖ і виплати, бо я вже більше ніж півроку в Україні. Ну тобто людина виїхала, тут оформила, і це не одна. Людина виїхала, оформила тут собі документи, щоб отримувати якісь ці виплати, а потім повернулись і все. І там хтось пише, ой, ну це ж такий типу тред, і там хтось, ой, а скільки ви там були, бо я вже 4 місяці, але мені ще приходять. І типу, це ж бляха, треба повернути, щоб гроші продовжували капати. Тому я розумію, що хочеться вважати, що українці, вони такі правильні. Та ні, не хочеться.

Костя 1:07:03
Мені не хочеться. Їх

Коля 1:07:04
багато і вони дійсно різні. Є ті, хто виїхав і хоче потім повернутися, а є ті, хто виїхали і ніколи вже не повернуться. А є ті, хто, може, будуть там десь шукати, блукати, не знаю. Мені насправді легко про це говорити, відразу можу сказати. Все одно хуїв не піхають. Але я виїхав з України ще до початку війни. Я виїжджав, бо я не хотів. Мені не подобалось те, що відбувається в Україні. Чи намагався я це змінити? Так намагався. Наскільки я це міг змінити? Мені не подобалась та країна, в що вона перетворювалась? Мені не подобались ті люди, які були навколо. І тобто я виїхав з України, я вивіз всю свою родину, тому що я не бачив в тій країні свого майбутнього. І я виїхав ще задовго до початку, там, повномасштабний, ще, як я казав, що в 13-му році я там намагався виїхати, тобто це я давно хотів, виїхати з України, тому що я там не бачу свого майбутнього. Зараз інше питання, знаєш, де я взагалі бачу своє майбутнє, зараз, здається, єдина країна, де не буде йобаний русні, то буде Україна після закінчення війни.

Костя 1:08:09
І

Коля 1:08:09
реально є велика можливість, що я якраз туди і повернусь. Тому що якраз, ну, знаєш, Там буде саме спокійне місце. Насправді

Костя 1:08:20
Польща теж топ в цьому сенсі, тому що в Польщі є білорусів дуже багато, але це білоруси, що поїхали з Білорусі після протестів, коли в них там були

Коля 1:08:29
19-го,

Костя 1:08:29
20-го року, 21-го. Я, чесно, не можу запам'ятати. Я вже зрозумів, в мене є досвід, у них теж інший бекграунд і дуже різний погляд на ситуацію, але і українці він різний на те, що зараз, на війну, наприклад, багато є різних думок. Тому, якби, а Руснієв був, в Польщі, можна сказати, немає, тому Польща теж норм в цьому сенсі.

Коля 1:08:53
Так, тому давай, ну просто для того, щоб не виглядало, що тільки українці такі білі пухнасті,

Костя 1:08:59
вони класні котики. Взагалі

Коля 1:09:02
ніхера. Тут

Костя 1:09:04
кожен день публікується в інтернеті купа повідомлень про те, що затримали якусь чергову людину в Україні з українським паспортом. Що за 200 гривень здавала позиції ПВО, або навіть не за гроші це робила. Тому, ти знаєш, як кажуть, що у джедая немає мети, а є тільки шлях. От мій життєвий джедайський... Вибачте, у самурая, звісно так, у джедая це трошки інше. Мій самурайський шлях, один з тих, яким я йду і намагаюся йти, він дуже складний і тернистий, але я пробую це робити, це не бачити світ чорно-білим. Мені це дуже важко вдається, але я далеко знаходжусь від того, щоб думати, що всі українці хороші. Я кажу лише про тих, що дійсно зберігають якусь українську ідентичність. І в цьому сенсі у мене теж, знаєш, є дуже багато людей, що зараз вважають або ти на фронті, або ти зрадник. І так бажаю багато людей, хто зараз на фронті там знаходиться, і тих людей, що на фронті, якщо в них така точка зору. Я з ними не погоджуюсь, але я розумію, чому вони так вважають, і я їх засуджувати за таку точку зору не буду. А є люди, навіть, що не на фронті і так вважають. Я не такий. Типу, у мене є таке розуміння, що так, я розумію, що є люди, які виїхали, вони за кордоном, і вони ніколи не повернуться в Україну. Це правда, це, на жаль, так. І якщо вони при цьому хоча б щось роблять, наприклад, підтримують Україну, якось донатять, збирають щось добре, круто. От ми з тобою записуємо, типу, знаєш, жоден з нас не на фронті, але... Хоча б те, що ми записуємо цей подкаст українською. Нам, до речі, хтось написав на ютубі коментар, що типу лайк

Коля 1:10:54
за те,

Костя 1:10:54
що ви робите якийсь контент українською. Я теж бачу в цьому цінність, що ми робимо це саме українською, це теж круто. Донатиш, там щось допомагаєш, теж круто, молодець. Тобто, так, якщо б був на фронті, може ще більший молодець. Але, ну, окей, не всі на фронті будуть. Тут, до речі, знаєш, щоб ваги трошки в інший бік, Спробувати склонити, схилити. У мене є знайомі, ми з нашою компанією, ми допомагаємо, є благодійний фонд, який називається Supporters UA. Його заснували дівчата, що поїхали вже досить давно з З України в Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Вони заснували цю благодійну організацію. Вони дуже круто допомагають. Вони займаються збором коштів, закупівлю якихось медичних штук на потреби війська. Вони дуже багато передають з Лондону сюди. Просто грошима, вони залучають купу людей. І це дівчата, що живуть в Лондоні, у них, в принципі, в їхньому житті все нормально, вони могли б забути і ніколи не згадувати про Україну, тому що в них, в принципі, знаєш, все норм. Але вони не просто не забувають, вони, мені здається, роблять для України сильно більше, ніж багато хто, ну, точно більше, ніж я. Кожна з них 100% більше. І набагато більше, ніж багато з тих, хто не їхав нікуди з України. Тому є багато і таких людей. Я не хотів би, щоб у нас було так, що ми обхаяли у минулому епізоді про подорожі тих, хто виїжджав у пошуках кращого життя і робив кастинг серед країн. В цьому епізоді ми сказали тільки про тих, хто... У мене є знайома, що працювала в ООН. А, вона зараз працює в ООН. І вона мені розповіла, що є такий термін, я забув точно, як він називається, здається, він називається «гуманітарний туризм». Щось таке. Це типу коли люди саме тим, що ти розповідав, займається. Вони типу виїжджали, я не знаю, наскільки стану на зараз, це актуально, але вони, знаєш, на початку війни, наприклад, виїжджали з півдня України, наприклад, в Румунію. Там ставали на якийсь захист, отримували там гроші, потім їхали в якусь Німеччину, там ставали на захист, отримували якісь гроші, потім їхали там далі. І от вони просто подорожували між країнами, містами, де давали якісь там продовольчі пакети допомоги. І просто збирали все, що можна зібрати. Це покидьки, тому що, звісно, те, що вони роблять, ідіотів вже не так багато. Всі це бачать, всі це розуміють, і це, звісно, впливає на образ України. І коли потім на політичному рівні і на рівні якогось просто особистості Україна каже «дайте нам зброю, дайте нам допомогу» і так далі, ми там боремося, в тому числі, заради вільної Європи, то, звісно, у європейців... Дякую за перегляд!

Коля 1:14:02
Це та частина подкасту, де я традиційно згадую, що можна залишати нам відгуки. Якщо вам

Костя 1:14:12
є, що нам сказати

Коля 1:14:13
або

Костя 1:14:13
прокоментувати, підіть на сайт godibazikaty.com. Там є посилання на наш телеграм-канал, де можна залишати коментарі, а також можна написати на пошту подкаст «собачка.годі.базікати.ком» або залишити коментар також в Мастодоні, посилання на який також є на нашому сайті. Якщо ти згадав, що хотів сказати, то зараз саме час.

Коля 1:14:46
Я не пам'ятаю, чувак, реально.

Костя 1:14:48
Ти знаєш, ми з тобою проговорили вже більше години. І я зробив нотатки, про що можна поговорити, і розумію, що ми не поговорили майже ні про що з тих нотатків, як у нас з тобою буває. У тебе ще щось залишилося про подорожі?

Коля 1:15:04
У мене ще багато залишилось історії і про Нью-Йорк, і про інші подорожі, але знову нас кудись туди понесло, бо щось воно, знаєш, щось таке, щось воно тягне.

Костя 1:15:18
Так, у нас тоді на наступний раз залишиться твої історії про Нью-Йорк та інші місця, про мою Норвегію з проблемами зі сніданками, дороге пиво і екологічність, про не таку вже особливу Італію, про світ плову в Узбекистані. Залишайтесь з нами, не перемикайтесь. Годі базікати.